Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

У Франції Варфоломіївська ніч, коли католики зарізали у Парижі і по всій Франції тисячі протестантів-гугенотів, а в Речі Посполитій католики, православні і протестанти мають однакові права на віросповідання.

У Франції, Англії, Туреччині, Московії династичні< правління, тобто керівник держави займає трон у спадок, і не має значення чи він хворий чи дурний, але весь народ вклякає перед ним на коліна і все що робить правитель благословляється і вважається від Бога. А в Речі Посполитій Короля обирають на сеймі, і згідно конституції кожен шляхтич може бути обраним королем. У двадцять першому сторіччі обрання керівника держави то загальноприйнята норма для цивілізованих народів. Хоча навіть тепер досить царьків, і явних, і прихованих. А деякі умудрилися навіть по черзі правувати державою щоб не надто змучитися. А що, чому ні? Народу то подобається.

То ж, на жаль, і сьогодні нічого не може бути вищим і сильнішим дурості людської! Може хто й написав оду дурості а я цього не знаю? Якщо ні, то конче потрібно прославити поряд з героями-воїнами, дурнів, очільників держав, з вини яких гинули розквітаючі країни! Що стосується Речі Посполитої, то один із наймудріших королів Польщі і, на мою думку, немудрих, були майже сучасниками. Я маю на увазі королів Стефана Баторія і Сигізмунда ІІІ.

Читач може справедливо дорікнути мені: що є простішим ніж пащекувати про часи давно минулі, і показувати який ти мудрий, а вони всі були дурні. Погоджуюсь з цим. І не буду розповідати, що повинен був зробити Сигізмунд ІІІ, щоб Річ Посполита розквітла в сімнадцятому сторіччі, а сьогодні стала на рівень Британського королівства, яке має найлюдянішу владу, і є найбільш розвиненою країною в політичному устрої. Мудрий читач запитає, а хто міг передбачити те що станеться з країною через сто чи двісті років, не буває таких мудрагелів! Погоджуюсь, але маю саме по Речі Посполитій застереження. Сучасником Сигізмунда ІІІ був видатний син польського народу католик по віросповіданню виходець з руської шляхти Йосип Верещинський. Він так детально до дрібниць розписав, що треба робити, як захиститися від постійних кровавих татарських походів, і змусити Турецьку Порту поважати Річ Посполиту, що потрібно було бути Сигізмундом ІІІ, щоб ігнорувати пропозиції Верещинського. В романі не знайшлося для нього достатньо місця, лише тому що ця геніальна людина потребує окремого роману!

А моя дальша справа і сенс мого сьогоднішнього життя сімнадцяте сторіччя і Богдан Хмельницький!