Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

-Ти серйозно?,- піднімаюсь та кидаю в нього ці бридкі гроші прямо в нього стоячи в одній нижній білизні. Мені боляче чути таке в свою сторону. На емоціях перед сльозами, які ось-ось впадуть, встигаю набратися сміливості,- Я дійсно тебе кохаю, але напевно твоя ненависть та сказана дурниця. Все між нами зруйнувала.

-Не вже мало залишив грошей. Катю, мені сестра все про тебе розповіла. Не смій зараз грати невинність.

-Сестра? Ти серйозно зараз? Та твоя сестра чомусь мене ненавидить, так само як твоя колишня. А ти все слухаєш і віриш в те, що вони тобі наговорять? А хоч раз би мені повірив?,- зривається надто голосно з моїх вуст. Напевно наболіле за ці лічені дні.

-Заспокойся,- намагається підійти.

-Ні, досить з мене. Пішов геть!

-Що?,- здивовано спостерігає на мене чоловік, в якого я так була закохана. Але на той момент, мені здавалося це найправильніше рішення,- Якщо я зараз піду, то вважай між нами все скінчено.

-Я більше не буду терпіти таке ставлення до себе. Де той чоловік який щирий та відвертий був зі мною поруч? Де він? Де той Павло Олексійович, якого я змогла покохати?,- голосно виходить, але як ще стримати біль та сльози,- Вихід ти знаєш де.

На що я тільки розраховувала з цією вечерею? Чоловік поглядом зрівняв мене з землею та просто зник з моєї квартири. А я як з останніх сил впала на підлогу. Сльози так і лилися рікою, не можливо зупинитися. Згадуючи його слова, все летіло до землі, що було під рукою. Бокали від вина від ненависті полетіли в стіну, та легше мені від цього не стало. То не хрусталь розбилось, то я розбилась на дрібні шматочки. Я ненавиджу себе. Я ненавиджу, що змогла відкритися чоловікові, так одразу покохавши. Не вже дійсно між нами кінець?