Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

«А ти сумнівався, брати чи не брати «сестричку» в загін…» — пробурмотів «секретар».

Що, який ще секретар? Це ж моє друге «я» голос подало. Угу, ось так і божеволіють, від надміру пролитої крові. Бо хоч і ворожа, а все ж — не водиця.

«Перемога! Ви заробили 620 талерів. Ви отримали 480 пунктів досвіду. Із загоном розділено 265 пунктів. Ви отримали наступний рівень. Частина ваших бійців заслуговує на підвищення. Жителі села дякують вам за звільнення та пропонують нагороду».

Почувши про нагороду, я відразу згадав голодні очі дітлахів за грубкою. Вони ж не на трупи бандитів дивилися, а на стіл із рештками трапези.

— Яку ще, на фіг, нагороду? Дітлахів нагодувати хоч знайдеться чим?

«Ви відмовляєтеся від нагороди?»

— Так…

«Відмова прийнята. Ви заробили «10» пунктів популярності. Про вас ще не знають, але то ненадовго. Слухами, як то кажуть, земля повниться»

— Ти з ким розмовляєш, ідальго Антоне? — уважно глянув на мене Віктор.

— Дякую своєму небесному покровителю та ангелу-охоронцю за даровану нам перемогу, — перехрестився демонстративно.

Релігійного іспанця переконало. А я взяв собі на замітку, в майбутньому спілкуватися з цими «покровителями» подумки. Особливо у присутності інших. Не варто тривожити народ. Ми хоч і не в Іспанії, але інквізиція, як відомо, не спить.