Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Зрозуміло, чому вона божеволіла, — пробурмотіла Ліїн. Немає нічого гіршого від такого обрізання зв'язків. Дар і сила нікуди після цього не пропадають, маг просто не може ними користуватися. Взагалі. А вони поступово ще й ростуть і починають шукати хоч якийсь вихід.

— Так, історія вашої мами дуже сумна, її зараз наводять як приклад, чому так робити не слід. А то дуреп, здатних проміняти дар на заміжжя, довкола вистачає, — сказав капітан і, зірвавши колосок, обгриз світло-зелений кінчик.

— Ви мені кота нагадуєте, — зауважила дівчина. — Вони теж, як захворіють, різну підозрілу траву жують.

— Воно смачне, — анітрохи не покаявся в поїданні трави капітан. — Солоденьке.

— Вас солодким у дитинстві не догодували? — здивувалася Ліїн.

— Я б не сказав. Просто люблю солодке.

— Чоловіки мають любити м'ясо, з часником та кров'ю, — повчально сказала Ліїн.

— Так, а поївши його, лізти цілуватися до рознощиць, а вони розбігаються з вереском, — не став сперечатися Велівера.

І в його тоні пролунала така ностальгія, що дівчина пирхнула.

Якийсь час вони йшли мовчки. Капітан продовжував жувати на ходу якісь рослини. Ліїн думала про все одразу і розуміла, що голова від думок уже пухне.

— Гаразд, — сказала дівчина, теж скуштувавши травинку і переконавшись, що справді солодка. — Розкажіть мені про мою родину ще щось погане. Хочу дізнатися про все і відразу. А ви, мабуть, моєю сім'єю дуже цікавилися.

— Я вашого дядька тримав за голову, коли мозкоправи змушували його правдиво відповідати на запитання мого начальства, — нітрохи не зніяковівши, зізнався Велівера. — А потім зацікавився такою веселою родиною павуків, що жерли один одного. І виявив, що там, крім павуків, ще й метелики водяться. Яких павуки не жеруть або через підлите приворотне зілля, або тому, що за ними стежить павук більший і страшніший.

— Хм, — відповіла Ліїн.

— Елано, що ви взагалі знаєте про свого дядька? Про батька питати не буду. Ви тоді були надто малі, і вам ніхто б не став розповідати веселі історії про те, як його старші брати хтось потонув, хтось був убитий коханкою-селянкою, що приревнувала його до майбутньої дружини, а потім зі страху втопилася, хтось випадково у вовчу яму провалився, а хто взагалі загадково зник.

— Підозрюю, що нічого не знаю, — зізналася Ліїн.

— Так я й думав. У вас, мабуть, було таке дурне і наївне обличчя, що з вами навіть розмовляти на цю тему не стали. Так ось, колись ваша родина була великою, ваш дід взагалі виявився плідною сволотою, пережив чотирьох дружин і виростив шістьох синів. Причому, як виявилося потім, наймолодші були найотруйнішими, мабуть, материнське виховання далося взнаки — бо батько дітьми не займався, кидав їх із дружинами в глушині, а сам веселився у столиці. Втім, це справи давні і більше чутки. Так от, старші всі померли за загадкових обставин, щоправда, цими обставинами ніхто особливо не займався, навіть їхній батько — спадкоємців у нього ще вистачало. А молодші виявилися гідними один одного. Старших братів вони вбивали спільно, не вважаючи їх родичами. Розумна матуся розповіла багато казок про зради попередніх дружин. А потім ці павуки причаїлися, чекаючи на батькову смерть, і старшенький виявився надто довірливим. Титул та землі він отримав. На святкуванні цієї події побачив гарну дівчину і закохався завдяки вдало підлитому братиком зіллю.

— Що це дало б? — запитала Ліїн.

— Зілля було особливе, воно геть-чисто відключало мізки, інстинкт самозбереження і бажання дізнатися, що насправді потрібно предмету кохання. А дівчина була магом, і братик сподівався, що ваш батько ще трохи вип'є, затягне чарівницю до найближчої кімнати, де його й уб'є її дар, захищаючи хазяйку.

— Не вбив?

— Дівчина поїхала раніше, ніж ваш батько почав її ловити. Але зілля подіяло, і він почав її шукати.

— І, на жаль, знайшов, — зрозуміла Ліїн.

— На ваше щастя, знайшов, інакше вас на світі не було б, — не погодився Велівера. — І дівчина виявилася не селянкою з даром, а справжнісінькою еланою, хоч і не дуже родовитою, тож йому довелося одружитися. А ще ваша мама була жалісливою дурепою. І замість того, щоб після першого ж нападу ревнощів написати листа наставниці і поскаржитися на підозрілу неадекватність чоловіка, вона не стала нічого робити, пам'ятаючи, що він не любить магів і йому не сподобаються будь-які обстеження. Приворотні зілля — та ще пакість.

— А потім стало пізно, вона теж почала божеволіти, — здогадалася Ліїн.

— Так, що було далі, ви знаєте. Вас, єдину спадкоємницю, віддали на виховання дядькові, і він, мабуть, дуже зрадів. Спершу. Адже позбутися дитини не складно. Але тут з'явилася колишня наставниця вашої матінки і попередила, що якщо з дівчинкою щось трапиться, вона, разом з колегами та ученицями, накладе на нього таке прокляття, що він благатиме про смерть. Тож довелося йому вас виховувати та зображати доброго дядечка.

— Хм, — сказала Ліїн, розуміючи, що повинна знайти цю таємничу наставницю і віддячити.

— Далі цікавіше. Ваш дядько був по-своєму розумний, тому швидко зрозумів, що якщо виховати слухняну дівчинку і підшукати їй досить родовитого чоловіка, титул йому дістанеться без убивств та інших неприємностей. Два досить високі титули одній людині дістатись не можуть, і дівчинка автоматично перестала б бути спадкоємицею. Щоправда, потім виявилося, що молодих та красивих неодружених примів майже немає. А на фактичній безприданниці взагалі погоджуються одружуватися тільки старі.

— Загалом, дівчинка не зрозуміла свого щастя, — похмуро сказала Ліїн.

— А потім ще й до школи магії втекла, під крильце колишньої наставниці мами. А ваш бідний дядько був упевнений, що цю гидоту ви не успадкували.

— Дар чи наставницю? — запитала Ліїн.

— І те, й інше, — посміхнувшись, сказав капітан. — І бідному вашому дядькові тільки й лишилося, що намагатися спочатку розбагатіти, ризикуючи вашою спадщиною. А потім знову ризикувати, цього разу грошима зі скарбниці, намагаючись приховати, що ваша спадщина зменшилася втричі.