Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- І ти, звичайно ж, принесеш себе в жертву на вівтар всевладдя, зайнявши його трон, - продовжила я її пафосні промови. – Чому він допомагає тобі? Ти довіряєш цьому Лео? - поцікавилася я.

- О, так. Він зробить усе, що я попрошу. У цьому немає сумнівів, - дівчина багатозначно посміхнулася і цокнула нігтями по порцеляновій філіжанці, яка відповіла тонким дзвоном.

Не важко було здогадатися, яким чином ця особа завоювала таку самовідданність головного радника Алістера. Мабуть, і йому «принесла себе в жертву».

- А що буде з Алісом? – повторила я своє питання тепер уже безпосередньо Інессі.

Вона відпила пару ковтків кави, прицмокнула пухкими губами і втупилася в мене вивчаючим поглядом. Їй занепала моя цікавість, вона явно не могла стримати своїх хвастощів і знехтувати можливістю заявити про свою владу та силу вирішувати долю правителя цілої країни. Самовдоволення і марнославство струменіли з кожного її погляду, впізнавались у кожному жесті, поставі. Вона поводилася так, ніби вже була королевою. Такий типаж людей мені добре знайомий. Вони прагнуть влади всіма фібрами душі. Бажання утвердитися штовхає їх на найвідчайдушніші вчинки. Хай там що, але спиною до цієї панночки я повертатися не ризикну, як і переходити їй дорогу... І не обов'язково такі люди отримують владу в звичному розумінні. Далеко не всі завойовують престоли – комусь достатньо на правах консьєржки вимагати перепустку в тисячу разів знайомого відвідувача або закривати поштове вікно рівно о 13:00, не дивлячись на довгу чергу… Влада буває різною, але впиваються нею однаково.