Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- З Алісом ми розберемося. Не хвилюйся, - коротко відповіла вона, не бажаючи вдаватися в подробиці, через що моя бурхлива фантазія почала малювати найстрашніші сценарії.

- Хіба він не чинитиме опір? Адже ви самі казали, що він неймовірно могутній і вміє творити магію швидше за всіх майстрів.

- Але тільки не тоді, коли нап’ється вина та спить поряд з коханою нареченою, - знову залилася гучним сміхом Інесса, налякавши маленьку Магду. Дівчинка від несподіванки здригнулася і пролила порцію кави на підлогу. Перелякано сплеснувши ручками, вона хутко впала на колінці та відразу ж почала витирати темно-коричневу калюжу, що розпливлася темною плямою по паркету.

- Несс, я думаю, Ярі не потрібні ці подробиці. Їй настав час повертатися у свій світ, - втрутилася Ніна, яка на відміну від Інесси, не поводилася так самовпевнено і відкрито.

Я схвально кивнула, вдавши, що мене не дуже турбують слова майбутньої правительки.

- Так, вірно. Що ж, запам'ятай рецепт, - швидко заговорила Несс. - Тобі потрібна свіжа ікра будь-якої риби, сире яйце та гарбузове насіння. Ти маєш з'їсти це все у сирому вигляді.

- Це жарт? – я недовірливо перевела погляд на Ніневію.

- Ах, так ... Ще забула про чай з материнки ... - продовжувала Інесса. - Це ж ця... як його... конюшина.

- Не хвилюйся, Яро. Зілля подіє. Настоюй траву у воді одну ніч під місяцем, як і попереднє зілля. Інші три інгредієнти допоможуть активувати чай, коли ти їх проковтнеш. Зілля поверне те, що втрачено.

- Яйце, ікра, гарбузове насіння і конюшина... Запам'ятала. А де ж мені взяти конюшину? Весна тільки починається... А сушену можна?

- Ні, - заперечливо махнула головою Ніна і торкнулася моєї руки. – Тільки свіжа трава. П'ять стеблів із листям на невелику чашу буде достатньо.

- Гаразд, - засмучено промимрила я, роздумуючи, де б видобути потрібну рослину за три місяці до її появи в моїх широтах. - Можна, я ще прийду до вас, Ніно? Розповім, як подіяло зілля.

- А як же, крихітко! Це обов’язково! – перебила мене Інесса. - Ти маєш бути на заручинах, інакше Аліс може щось запідозрити. Потім твоє зникнення вже не матиме значення. Тож завтра будь ласкава з'явитися в Феєрії, - строгим тоном, що не терпів заперечень, викарбувала вона. Несс була настільки впевнена, що я прийду, що навіть не спромоглася висловитися проханням. Схоже, вона вже глибоко вжилася в роль королеви.

- Якщо ти так просиш, то звісно. - відповіла я в її манері, особливо виділивши слово «просиш».

- Приходь, Яро, коли забажаєш! Я завжди буду тобі рада. Браслет служитиме тобі, скільки потрібно, - сказала Ніневія і мило посміхнулася. А ось Несс явно не зраділа її словам, ледь стримавши заперечення.

«Що ж, Несс, доведеться тобі ще трохи потерпіти Ярославу», - подумала я, але вголос нічого не сказала.

***

Наступного ранку я вирушила до Льоші в «Чорну кішку». Останній мій візит пройшов не дуже приємно, і йти до нього мені зовсім не хотілося, але Льоша міг дістати все, що завгодно і максимально швидко. А значить, він знайде навіть конюшину у березні.

У «Чорній кішці» було не дуже людно. Ранок понеділка мало кого приводив до езотеричної крамнички. Льоша як завжди копався в якихось дрібничках, розкладаючи товар по полицях стелажів. Він стояв на драбині, задерши руки вгору. Сіра футболка трохи піднялася на попереку, оголивши шикарні «ямочки» внизу спини. Я ніяково відвела погляд. І коли він лише встигає займатись спортом? Адже він весь час стирчить у своїй крамниці?

Одна з покупниць, не приховуючи хтивого погляду, вирячилася на сексуального продавця, мало не пускаючи слину на прилавок. Друга робила це більш скритно: скоса поглядала на приємний вигляд, що відкривався, через щілину між книжковими полицями з езотеричною літературою. Я роздратовано хмикнула і бадьоро покрокувала вперед, навмисно голосно стукаючи підборами.

- Привіт, Льош. Чи не приділиш мені хвилинку?

Хлопець обернувся і, побачивши мене, відразу спустився вниз з широкою усмішкою.

- Ярославо, привіт. Звичайно... - не відводячи від мене погляду ні на секунду і посміхаючись, як чеширський кіт, солодко відповів він. Я ж усмішкою вирішила його не балувати. Як-не-коли, минулого разу він збовтнув зайве. Дівчата, які захоплено розглядали Льошіни чесноти, зло поглянули на мене і згадали про мету свого візиту, переключившись на товари магазину.

- Мені потрібна конюшина. – сухо сказала я. - Ціна не має значення. Якомога швидше.

- А в аптеці не питала? - обережно запитав він, гіпнотизуючи мене своїми розкосими очима і навіть не кліпаючи.

- Мені потрібна свіжа. - констатувала я і приготувалася до шквалу питань.

- Добре. Спитаю у постачальника з Північної Африки, - тихо відповів Льоша, продовжуючи буравити мене очима.

Я збентежено повела бровою. Невже навіть не запитає, навіщо мені здалася конюшина? Так просто?

- Авіа-доставкою він буде десь наступного вівторка. Влаштує?

- Угу, - видавила з себе я і закивала. - Спасибі. Ну, я піду.

- Почекай, - затримав він мене, як тільки я зібралася до виходу. Він відірвав на мить погляд, озирнувшись на всі боки, і тихішим голосом продовжив. - Я хотів ... Загалом, вибач за минулий раз. Я не знаю, що на мене найшло. Влад – чудовий хлопець. Бажаю вам щастя.

- Спасибі, - буркнула я і здивовано закліпала очима. Льоша почервонів і посміхнувся краєчком губ. - Тоді до зв'язку?

- Так. Доставлю твою конюшину в найкращому вигляді, - випалив він і віддав честь, як в армії. Я скривилася від безглуздого жесту і натягнуто посміхнулася. Він теж зніяковів, помітивши, що я дивлюся на нього, як на бовдура, і швидко переключився на хтиву дівчину, яка вже чекала на нього біля каси з тисячею запитань.