Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

Сила — 1

Спритність — 2

Витривалість — 1

Сприйняття — 1

Інтелект — 1

Харизма — 3

Життєва енергія — 200/200

Магічна енергія — 80/100

Вміння: Заклинання «Мале лікування»

Навички: Немає

Вільні пункти характеристик: Немає

Вільні пункти умінь: 1.

Подивився з прищуром, перевіряючи. Так. Ось вона зараз двічі лікування застосувала, а синя смужка лише на одну п'яту зменшилась. Ще на вісім разів буде, як раптом що. Погано, що поки немає розуміння, як магічна енергія відновлюється. Так само як і здоров'я, з часом чи тільки якимись спецзасобами? Ну, та не все одразу. Ми в цьому світі менше години. І питання використання магії далеко не єдине у моєму списку.

Тільки подумав про те, що чергові гості затримуються, як він одразу намалювався.

І як на мене, з усіх попередніх, найколоритніший. Принаймні поки що.

«Печерний гоблін-лучник, — сповістила система. — Рівень 3. 50 ХП »

Одягнений клаповухий був у неохайну шкіряну курточку з обірваною місцями по подолу бахромою, а в руках тримав лук.

Побачивши мене, він швидко дістав із сагайдака за спиною стрілу і, практично не цілячись, вистрілив.

Даремно… Хоч між нами було всього з десяток кроків, через поспішність гоблін схибив. Вихопив другу стрілу, наклав... Але я теж не дрімав. У три стрибки подолав відстань, що розділяє нас і, ще в стрибку, з усього маху обрушив палицю на його голову.

Ефект перевершив очікування. Смужка життя не сильно пожовкла, але, мабуть, спрацював той жалюгідний шанс на оглушення — гоблін завмер, з відкритим ротом і витріщеними очима. Мабуть, треба було, не гаючи часу, бити його далі, але я вирішив використати несподіваний бонус інакше. Вчепився в лук і зусиллям вирвав його з лап стрільця. А потім відкинув собі за спину, навіть не дивлячись куди, аби подалі.

Встиг. Коли гоблін прийшов до тями, то першим ділом з подивом витріщився на свої лапи. І ось тепер я вже час гаяти не став. Бив, як навіжений… Подумки. Насправді з моєю спритністю палиця піднімалася так повільно, що я колишній встиг би двічі навколо оббігти. На щастя, зникнення лука настільки приголомшило мого супротивника, що він навіть про захист забув. Тільки повискував при ударі і задкував.

Вистачило шести чи семи влучень…

«Вітаємо! Ви здобули перемогу. Нагорода — 40 пунктів досвіду. 1 мідна монета. Отримано предмет екіпірування «Старий камзол лучника». Захист корпусу +1. Бонус — «Спритність +2». Отримано предмет екіпірування «Лук гобліна». Далекобійна зброя. Ураження — «2-4». Умова використання «Спритність — 3». Увага, ви не можете використовувати цей предмет»

Твердження спірне. З урахуванням бонусу від камзолу. Але я й не збирався. Бо саме Сашку бачив у ролі стрільця. І на рожен лізти не буде, і свій внесок у бій вкладе.

— Ходи сюди, — покликав дівчину.

— Що, знову поранили? Я зараз…

— Ні, обновку будемо приміряти.

— Ось це? — зморщила носик Сашка. — Льоню, я таке лайно навіть у попередньому житті не одягала.

— Не вигадуй, мала. Наскільки я розбираюся в умовностях цього світу, то Система при передачі речей не зберігає їх колишній зовнішній вигляд, а підганяє під нового господаря. Глянь на мою кольчугу. На гобліні вона виглядала так, наче крізь неї глину навпіл з гноєм відціджували. А зараз? Іржава, рвана, але чиста. Те саме, гадаю, буде і з камзолом.

— Впевнений? — недовірливо подивилася на жмут брудної й погано пахнучої шкіри, дівчина.

— Майже… — знизав я плечима. — Не перевіривши, не дізнаємося. У крайньому випадку знімеш. Потім випрати можна буде. Стати у неї корисні. А у нашому випадку, так взагалі, королівські. Не можна розкидатися.

— Гаразд… Давай її сюди… — Сашка демонстративно набрала повітря і затамувала подих.

— Стривай… — усміхнувся я. — Інакше зробимо…

Справді, знову забув. Я відкрив інтерфейс. Зайшов на сторінку супутниці та легким рухом ока, зняв із неї сукню.

— Ой! — пискнула Сашка. — Лео! Припини жартувати!

От уже й помилуватися не можна.

— Трясця! — Видихнула через секунду. — А нічого… подекуди зацерувати, і можна носити. До тіла навіть приємніше, ніж мішковина.

Камзол лучника й справді змінився. По-перше, — він тепер іменувався сукнею лучниці. А по-друге, — став помітно довшим. Шкіру, щоправда, на подовження подолу явно викроїли з коміра. Оскільки декольте там утворилося таке, що цицьки Горобчика з нього ледь не випадали.

Перехопивши мій задумливий погляд, Сашка трохи почервоніла, але прикриватися не стала. Та й навіщо, не бачив я їх, чи що? І бачив, і в долонях тримав... І зараз би не відмовився.