Читати книгу - "Київська Русь"

Торгівля скрізь на ранніх стадіях — не причина господарського розвитку, а його наслідок, результат появи певної кількості товарної продукції таких галузей, як землеробство і ремесло. Київська Русь уже на початку своєї історії набула відносно високого рівня розвитку, що дозволило їй зайняти помітне становище у системі міжнародних торговельних зв’язків.

Головними контрагентами міжнародної торгівлі Русі VIII — X ст. були країни Арабського Сходу, Хозарія, Волзька Булгарія, а також Візантія. Автори IX — X ст. (Ібн Хаукаль, Ібн Хордадбех, ал Істархі, ал Масуді) засвідчують не тільки участь руських купців у східній торгівлі, а й наводять дані про характер цієї торгівлі, про шляхи, що зв’язували Русь з іншими народами і країнами, про товари, що брали участь в обігу.

Арабський географ першої половини IX ст. Ібн Хордадбех писав: “Якщо говорити про купців ар-Рус, то це один із різновидів слов’ян. Вони вивозять заячі шкурки, шкурки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших окраїн країни слов’ян до Румійського моря... Якщо вони відправляються по Танаїсу — річці слов’ян, то проїжджають повз Халімдж, місто хозар... Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах”[365].

Ібн Хаукаль у “Книзі шляхів” відзначає, що більшу частину товарів перевозили купці (арабські) із країни русів і булгар (волзьких), а також із Куяби (Києва). Свідчення того, що Русь мала торговельні зв’язки не тільки з периферією арабського світу, а й з глибинними районами, знаходимо у Масуді. Він пише, що країна хозар не виробляє нічого, що вивозилося б на південь, крім риб’ячого клею, оскільки мед і віск, які Персія отримує від Хозарії, привозять туди із Русі, Булгар і Києва[366].

Міжнародні торговельні шляхи Київської Русі

В результаті торгівлі зі Сходом крім різних предметів розкоші і прянощів на Русі з’явилась велика кількість срібла, переважно монетного. Дослідники вже неодноразово відзначали, що для народів Русі найдавнішими монетами були арабські дірхеми, які співвідносились з гривнами, ногатами і кунами.

У межах Київської Русі було дві зони стійких контактів з арабським світом. Це басейн Дніпра і Волго-Окське межиріччя. Саме тут виявлено переважну більшість відомих у східноєвропейському регіоні арабських монет. Концентрація їх у міських центрах особливо значна — в Києві знайдено понад 11 тисяч монет. Склад монетного карбування показує, що зони відрізнялися певною спрямованістю своїх контактів. На ранньому етапі у Дніпровський регіон потрапляло більше монет східних дворів, у той час як на Волгу йшло срібло західних. Пізніше тенденція ця зберігалася, хоч і стала менш виявленою.

Перші дослідники арабських монет визначали найдавніший час їх проникнення на східнослов’янські землі — VIII ст. В.Л. Янін вважає, що це сталося у 70 — 80-х роках VIII ст., причому потреба в східних монетах виникла не в окремих районах Східної Європи, а на всій території розселення східних слов’ян[367]. Аналіз монетного срібла, виявленого в Києві і Середньому Подніпров’ї, дає підстави поширити час торговельних контактів Русі з Арабським Сходом на всю другу половину VIII ст.[368]

Златник Володимира Святославича (лицевий і зворотний бік)

Період інтенсивних зв’язків Русі з країнами Арабського Сходу вкладається в рамки середини VIII — середини X ст. Після цього різко припиняється надходження дірхемів на Русь, що пояснюється зміною історичної ситуації на Сході. Приходить до занепаду і втрачає своє торговельне значення Хозарія. Волзькі походи Святослава привели до того, що Хозарія перестала відігравати роль стримуючого щита і в степові простори Східної Європи переселились орди тюрків-кочовиків. Вони й перерізали шляхи Русі на Схід.

Торговельні зв’язки Русі з країнами Середньої Азії, Іраном, Кавказом відновилися в XI ст. і продовжувались аж до монголо-татарської навали. В XI — XII ст. функціонували два основних шляхи, якими міста Південної Русі здійснювали торгівлю зі Сходом. Перший ішов із Києва і Чернігова по Дінцю — Дону і далі на Нижню Волгу. Другий вів через кримські і східночорноморські міста до портів Малої Азії, насамперед до Трапезунда. Ірано-арабський купець XII ст. абу Хамід ал Гарнаті писав про свої мандри Східною Європою і зазначав, що він відвідав землю слов’ян і побував в одному руському місті під назвою “Медінат ас-сакаліба” (Слов’янське місто). Більшість вчених вважає, що це Київ. Тут ал Гарнаті зустрів купця із Багдада.

Упродовж кількох століть успішно функціонував торговий шлях Київ — Булгар. Відомий він з часів Джейхані (близько 900 р.), ґрунтовно описаний ал Ідрісі в 1154 р. у його знаменитій книзі “Насолода мандруючих довколо світу”. Дві сусідні країни мали потребу в продукції одна одної. В.М. Татищев, використавши якесь невідоме нам джерело, відзначав, що в часи Володимира Святославича булгарським купцям дозволялося вільно торгувати в містах по Волзі і Оці, а руські купці користувалися аналогічними привілеями на території Булгарії. “И дал им (Володимир булгарським купцям. — П.Т.) во все грады печати, дабы они везде и всем вольно торговали, а руские купцы с печатьми от наместников в Болгары с торгом ездили без опасения”[369].

Про участь Русі в торгівлі з Булгаром повідомляють східні автори Ібн Русте, Ібн Фадлан та ін. Археологія підтверджує ці писемні свідчення. Культурні шари міст Волзької Булгарії утримують речі руської роботи, а міст Київської Русі — вироби, що походили з Булгарії. У двосторонніх торговельних операціях більше, ніж ремісничими виробами, торгували продуктами сільського господарства, виробами промислів. Помітне місце посідала також торгівля рабами, їх продавали у Хорезм і країни Арабського халіфату.

Особливо тісними були контакт порубіжних земель. Міста Північно-Східної Русі постійно відвідували булгарські купці. Згідно з договором 1229 р., укладеним князем Юрієм Всеволодовичем, вони мали право вільної торгівлі. “Купцам ездить в обе стороны невозбранно и пошлину платить по уставу каждого града безобидно”[370].

Шлях Київ — Булгар становив фактично частину великої трансєвропейської торговельної системи шляхів. Із Булгара вони йшли на Балтику, Каспій і Арабський Схід, із Києва — до чорноморських, балтійських і західноєвропейських ринків. Таким чином, Київська Русь і Волзька Булгарія виступали природними посередниками між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю. Для арабів