Читати книгу - "Мистецтво брехні, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А якщо це просочиться ще й у місто…
Я похитала головою, намагаючись відігнати дурні думки. Ніхто не дізнається. Тава ла Шедд вже майже два тижні як мертва.
– Студенти не втримали язиків і розповіли. Вони знають і про Атту, і про Грейсона, – підтиснувши губи, сказала Меліса. Ярош зробив пів кроку вперед.
– А про?..
Він не закінчив, але всі голови у кімнаті повернулися до нього, і я помітила у погляді Меліси співчуття, що межувало із жалістю.
– Й про Глаю вони теж знають.
Фігура Яроша стала ще більш скутою, ніж раніше, а з його щік зійшли останні барви. Він зробив кілька кроків до виходу з дому, а тільки потім усвідомив, що ж робить.
– Я мушу… – сказав він повільно, насупившись, але його думки вже літали далеко від нас.
– Йди, – різко кивнув Нозері. – Ми самі тут розберемося.
Верес різко кивнув, а потім перетнув кімнату у два широкі кроки. Двері за ним зачинилися напрочуд обережно. Ніхто не говорив, поки ми через прикрите фіранкою вікно спостерігали, як ректор пройшов стежкою, а потім його силует сховався за стіною одного з будиночків.
Меліса перевела погляд на мене і збиралася щось сказати, але краєм ока я помітила, як ельфійка похитала головою за моєю спиною. Травниця невдоволено підтисла губи, але змовчала. Втрутився Нозері.
– І звідки ж ці поганці могли дізнатися? – тихо запитав він, ні до кого не звертаючись. Рудоволоса чаклунка знизала плечима, а я тільки гмикнула.
Некромант перевів на мене погляд і підняв брови.
– Вочевидь, нас підслухали у вежі. На ній немає жодних захисних заклять і замків, а ви мені розповідали про все, що сталося, практично у відкриті двері. Хто завгодно міг почути, – я закинула ногу на ногу і спостерігала, як лице Нозері стає все більш схожим на кам’яну маску.
Він примружив очі та трохи нахилився до мене:
– То чому ж ти не наклала чарів, Блекото?
Звук удару нігтя об металеву пластину нашийника вийшов дзвінким.
– Так, справді, – в’їдливо протягнула я. – Чому ж?
Нозері видихнув повітря і відкинувся на спинку стільця. Я взялася за келих з водою, Ївга – за столове начиння.
Кілька хвилин тишу не переривало нічого, окрім дзвону ножа, виделки та скла келиха. А потім Меліса щось сказала, я щось відповіла, втрутилася ельфійка. Астір почав доводити, що знає, де заховане Ярошеве вино, і спільними зусиллями ми таки його відшукали. Коли я поверталася до вежі пізно по півночі, з губ чомусь не сходила посмішка, хоч я й не випила і краплі алкоголю.
Але думка про те, що Ярош так і не повернувся, не давала мені заснути ще годину після того, як я вляглася в ліжку. Дух – якщо це й справді був він – знову почав скрипіти всередині каменів факультету, але я була надто виснажена, аби мати з цим справу, тож тільки накрила голову подушкою і поринула у непостійну дрімоту.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мистецтво брехні, Агата Задорожна», після закриття браузера.