Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Насправді навпаки, - відповіла Єва, спираючись на броненосний бік Отто. - Мій клан жив десь за великою пустелею. Там лежать руїни стародавнього міста.

– Е-е-ем… у Пустельних землях? – Ровендер роззявив рота. Після чого махнув рукою в бік попелясто-сірої рівнини, що простягалася за ними. – Ми якраз тут. На краю цієї пустки.

Єва вийшла з-під тіні блукаючого дерева. Безкрайня гола ширя тяглася вдалину до самого полуденного горизонту. На скільки вистачало очей, там не було жодного дерева, жодної живої істоти.

- Багато хто вирушав туди, - сказав Ровендер, що приєднався до дівчинки. - Багато хто згинув там. Це небезпечні землі.

- Єва, нам потрібно запастися їжею та водою. - З іншого боку від Єви тепер стояла Матр. - Достатньою кількістю, щоб вистачило тобі, містеру Кітту, Отто та машині.

Ровендер вдивлявся у мертвий простір.

– Можете скористатися моїми запасами.

– Ще нам потрібні координати, – продовжувала Матр. - Не думаю, що у радара омніпода достатня для цієї мети зона охоплення.

- Мати-Робот має рацію, - погодився Ровендер. – Якщо не знаємо, куди йти, то прийдемо до неминучої загибелі.

- Ми знаємо, куди йти, - відповіла Єва і витягла з-під туніки подарований Дзіном кристал. – Ми обов'язково розгадаємо цю загадку.

- Промінь-провідник? Прекрасно, - промимрив собі під ніс Ровендер, уважно розглядаючи напівпрозорий кубик. - Що ж, тоді я готовий. Давай знайдемо твою Здиву, Єва Дев'ять.

Отто ткнувся носом у руку дівчинки.

- Отто каже, він теж готовий, - повідомила Єва, дивлячись на Матр.

Матр відвела погляд від неозорого моря піску і подивилася на дівчинку:

- Я з тобою, Єва. Веди нас.

Розділ 34. Велике переселення.

Гарячий вітер гасав поривами над безплідною землею. Вся компанія вирушила в дорогу: Ровендер верхи на Отто, з променем-провідником, щоб вказувати напрямок, Єва поруч із Матр у кабіні «Золотої рибки». Дівчинка сиділа в кріслі, відкинувшись на спинку, піднявши ноги на торпеду і дивлячись на полуденне небо. Вона спостерігала, як у сірій завісі хмар, що щільно вкривають небосхил, з'являються яскраво-блакитні прорізи. Незважаючи на денне світло, в них можна було розглянути половину місяця з обличчям, поцяткованим кратерами.

Кілька годин мандрівники тяглися вперед серед напівкруглих дюн, а потім зупинилися для дозаправки біля скелястої гряди. Там Єва, що страждала від нудоти і задухи, вибралася з «Рибки» і влізла на спину Отто. Вона сіла поряд із Ровендером, і гігантська тихохідка продовжила шлях. Їхні тіні на піщаних барханах витягувалися дедалі більше.

– Ну що, тобі краще? - спитав Ровендер, вдивляючись у нескінченну пустелю, що лежить перед ними. - Ти вже не така бліда і більше схожа на саму себе.

Єва потягувала свій сил-А-морс.

– Угу. Матр каже, це мене захитало. - Вона кинула погляд на робота в суденці, що ширяє пліч-о-пліч з водяним ведмедем. - Думаю, вона рада, що я їду на Отто. Наша посудина на вигляд класна, але та ще розвалюха.

- Я не з тих, хто довіряє машинам, - сказав Ровендер, скоса подивившись на «розвалюху». – Їхні можливості завжди обмежені руками творців.

Єва дивилася на Матр за штурвалом «Рибки»:

- Мені так хочеться знайти якісь руки, що належать людині, яка хоч щось створила.

- Ти колись зустрічала таких, як ти?

Ровендер зручно влаштувався в імпровізованому сідлі з ковдр та похідних килимків.

– Ні. - Погляд Єви ковзав по неживому ландшафту.

– Тоді скажи мені: хто збудував твій дім? — спитав її товариш, копирсаючись нігтем між сіруватими зубами і витріщаючись на хмари, що пропливали в небі. - Хто зробив Мати-Робота?

Єва допила свій морс.

– Я… не знаю, взагалі-то бачила в Притулку написи типу «Виготовлено „Корпорацією Династ“», але Матр каже, що їй про це нічого не відомо. 'діння майбутнього світу для людства».

– І що це означає? – Ровендер скоса глянув на дівчинку.

Єва похитала головою, відчуваючи, як запалало обличчя. Почуваючись нерозумно.

– Не знаю.

- Ну, може, скоро розберемося, - відповів Ровендер і поклав їй руку на плече на знак підтримки. - Нам туди пару днів добиратися, якщо я правильно розрахував відстань.

Єва кивнула:

- Гаразд.

Вони мовчки їхали якийсь час, а на заході оранжеве сонце закочувалося за обрій. У темряві, що насувається, Отто раптом видав кілька наспівних низьких звуків.

- Що таке, хлопче? - спитав Ровендер, погладжуючи звіра.

– Він відчуває своїх. - Єва встала і дивилася в сутінкову далечінь. – Це його череда.

Невідомі дивовижні повітряні потоки доносили звідкись здалеку звуки цілого хору тихоходок, і ця пісня пливла і танцювала в блискучій вечірній зорі.

- Звук йде наче з північного сходу, - сказав Ровендер і вийняв свою підзорну трубу. – Але я нікого не бачу. Мабуть вони дуже далеко.