Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Отто розповідає їм про нас… про Бестіїла. - Єва опустила очі, обличчя її затьмарила скорбота. - І ще він співає про втраченого побратима.

- Вражаюче, - сказав Ровендер, ведучи закарматою рукою по броні Отто. - За час своїх поневірянь я багато разів чув пісні тихоходок, але завжди вважав їх дуже простими створіннями і не здогадувався, що у них такий близький зв'язок один з одним.

- Прямо як у лісу, так? - Єва знову сів.

- Так, Єва Дев'ять, зовсім як у лісу. Як взагалі все, – озвався Ровендер, дивлячись у небеса.

Розмову друзів перервав голосний скрегіт. Єва подивилася вниз: «Золота рибка» заглухла і шльопнула на дрібний гарячий пісок.

- Ну ось і приїхали, - сказала Матр з електронним зітханням, вибираючись з покаліченого судна. - Незважаючи на всі мої старання, Єва, я не впевнена, що ця машина здатна рухатися далі. руху: бруд та пил забивають штуртроси[8].

- Давайте переночуємо тут, якщо можливо, - запропонував Ровендер і махнув рукою у бік купки круглих валунів, що поросли лишайниками, наполовину вкопаних між дюн. - Он у тих каменів, здається, цілком безпечно влаштувати табір. - І він зістрибнув униз, пружно приземлившись на ноги з вивернутими колінами назад. - Ходімо, Мати-Роботе, пройдемося пішки.

— Обережно, Рові, — застерегла Єва.

– Правда? Ну, їхнім словам я довіряю. - І Ровендер заходився стукати палицею по землі. - Скажи, якщо помітиш щось зверху.

Єва стала на весь зріст у Отто на спині і оглянула обрій по всій його протяжності.

- Жодних ознак, - оголосила вона. – Напевно, поки що ми в безпеці.

— Добре. — Ровендер перестав стукати.

Підтягнувши «Золоту рибку» до купи каміння, Єва та Ровендер розбили табір на верхівці найбільшого валуну. Робот залишилася внизу з їхнім літальним апаратом: омніпод видавав їй інструкції з ремонту хвостового керма та стабілізатора. Поруч з Матр, зайнятою лагодженням колимаги, стояв Отто, відриваючи шматки лишайника з обвітреного каміння і злизуючи вологу, що там збереглася.

Сидячи на своєму порослому моховому сідалі, Ровендер витяг тканий килимок для сну і розкотив його.

- Нарешті небо розчистилося, - зауважив він. - Можливо, нам пощастить, і ми побачимо сьогодні обручки Орбони.

– Кільця? - Єва подивилася вгору. Прохолодний вітер пустелі роздмухував її волосся, кіски лізли в очі. Тепер, коли вони зупинилися на нічліг, її чомусь більше не турбувало, що вони знаходяться посеред такого великого відкритого простору.

– О так. – Ровендер відстебнув від свого набитого рюкзака ліхтарики. – Орбону оточує досить широкий пояс із кілець, що складаються з уламків астероїдів та зоряного пилу.

– А як давно вони там?

Єва дивилася на темні хмари, що пливли за обрій.

- Незабаром після того, як було закладено Солас, виявили величезний астероїд, що мчить прямо на Орбону, - розповідав Ровендер, запалюючи ліхтарики. – Сім'я Охо використовувала грандіозну звукову зброю (схожу на рушницю, тільки більше), щоб розбити астероїд на безпечній відстані від атмосфери. Згодом його уламки почали обертатися навколо планети, і так вийшли кільця.

– А ти це бачив? - Запитала Єва.

- О, ні, - відповів Ровендер. - Це сталося задовго до того, як я вилупився.

– А де він живе? Твій клан? - Тепер Зіїн погляд був прикутий до ліхтарика, що світився, який передав їй друг. Вона глянула на Матр – та поралася з «Рибкою» у тьмяному світлі омніпода. Сонце давно сіло, землю огорнула нічна прохолода. Єва відчувала, як клімат тканини туніки і спасжилет зігрівають її.

- Сируліанці, або блакитні, мій клан, живуть досить далеко звідси. Вони прибули на Орбону за кілька поколінь перед тим, як я вилупився, під час так званого Великого Переселення. Багато світлових років летів корабель з пасажирами на борту, і вів його великий король Охо. – Ровендер простяг дівчинці її килимок та ковдру.

- А звідки вони прилетіли?- Єва піднялася на ноги, щоб розправити килимок.

– Вони походили з різних світів, і більшість мали із собою лише те, що змогли забрати на спині. Шаманка нашого села була лише німфою, коли прилетіла сюди: всі її пожитки – намисто матері та відрубана ступня загиблого батька-воїна.

Ровендер запалив ще один ліхтарик, потім відкопав мішечок зі стручками і запропонував Єви пригоститися.

- Але чому сюди?- Єва зачерпнула п'ястку стручків і закинула в рот.

Як тільки вологий язик стосувався шкірки, вона розкривалася, вивільняючи кілька маленьких насіння з горіховим смаком. Єва за прикладом друга виплюнула лушпиння і закинула до рота ще п'ястку.

- Багато хто біг з планет, що вмирають, роздираються війнами. - Голос Ровендера, зануреного у спогади, звучав наче здалеку. - Бачиш, у сім'ї Охо є здатність відроджувати мертві планети, пробуджувати їх із глибокої сплячки. Вони вибрали Орбону за клімат та сильну віддаленість від наших минулих світів… та минулих життів.

Єва згадала про стельовий розпис у будинку Хостії. Око, зображене на носі ракети, точно повторювало око королеви Охо.

- Ох! Подивися туди! – Ровендер показав на небо. – Ось і вони. Навіть зовнішнє, зовсім тонке кільце видно.