Читати книгу - "Заблудлий, Джейн Гарпер"

— Ні, не обговорили. Ти навіть цього не обміркував. Але нехай. Як ти і сказав: за три дні я поїду, а ти знову залишишся сам і зможеш робити, що заманеться. Все буде знову так, як ти бажаєш.

— Приятелю, зовсім не цього я бажаю.

— Дурня, ти...

Зі спальні почувся приглушений стукіт, наче впали черевики, й вони обидва озирнулися. Нейтан рушив до дверей.

— Я піду, — зупинив його Зандер. — Тобі ж мають зараз мізки прочищати.

Він зник у спальні, й Нейтан якусь мить постояв сам у коридорі.

«Мені ще пощастило», — подумав він, розвертаючись. Усі ці роки Зандер ніколи не завдавав прикрощів. Ходив до школи, був увічливий зі старшими, не пив і не вживав наркотиків — принаймні наскільки знав Нейтан. Від природи був добродушний, аж Нейтан дивувався, як такий син міг народитися у нього з Джекі. І якщо зараз він почав показувати характер, то бодай не передчасно.

І все одно все здавалося простішим, коли він був молодший. Нейтан досі ясно пам’ятав день, коли Джекі повідомила, що вона вагітна. Її очі сяяли від щастя, і деякий час їм обом вдавалося прикидатися, що шлюб не дав тріщину.

Нейтан почув, як у маленькому туалеті в кінці коридору змили воду. Гамір, який досі долинав з вітальні, трохи змінив тональність. Люди починають закруглятися, подумав Нейтан. Скоро роз’їжджатимуться. На краю столика біля телефону стояла забута таця з бутербродами, загрожуючи перекинутися. Піднявши її, Нейтан рушив на кухню.

Недовго Джекі тішилася. Вагітність далася нелегко. Вранці Джекі страшенно нудило, й усе, крім порожнього рису, викликало в неї блювотний рефлекс. Так тривало майже цілий день і тягнулося більш як тиждень після того, коли мало б уже припинитися, якщо вірити довіднику. Джекі лежала на дивані, поставивши поруч відро, й відмахувалася від усього, що їй пропонував Нейтан...

Коли Нейтан проминав туалет, клацнув замок і вийшла бліда з обличчя Кейті, стискаючи зім’яту серветку.

— Як ви почуваєтеся? — він не договорив, бо її почервонілі очі зупинилися на таці з бутербродами в нього в руках — і вона гикнула: востаннє Нейтан бачив таке понад шістнадцять років тому. — О, — видихнув Нейтан. Довгу хвилю вони дивилися одне на одного, і з виразу її очей Нейтан здогадався, що не помилився. — Мої вітання?

Вона нічого не відповіла, тільки притисла до вуст серветку.

— Ідіть присядьте, — сказав Нейтан. — А я покличу Саймона.

— Стривайте. Не треба, — вона рвучко схопила його за зап’ясток. Стиснула так міцно, що аж боляче стало. — Не кличте Саймона.

— Чому ні?

Кейті витерла зворотом долоні кутики вуст.

— Та Господи Боже! А ви як думаєте чому?

Якусь мить Нейтан силкувався переконати себе, що це міг бути Баб чи — з натяжкою — навіть Гарі.

— Кемерон? — нарешті промовив він.

Вона кивнула.

— Точно?

— Так.

— І жодних шансів, що це Саймон?

У неї сіпнулися вуста.

— Ми з Саймоном останнім часом не дуже ладнали. На чолі в неї проступили свіжі крапельки поту.

— А Кемерон знав?

— Так.

Гості у вітальні переходили з місця на місце, й у проріз дверей стало видно темну маківку туриста. Сміх і теревені наростали і спадали.

— Не хочете побалакати з фельдшером? — нарешті запитав Нейтан.

Кейті похитала головою.

— А з кимсь іншим?

Вона сухо розсміялася.

— З ким, наприклад? З ким тут ще можна побалакати? Тут нікого немає.

Нейтан повагався, а потім узяв Кейті під руку та швидко повів коридором.

— Зайдіть сюди, — відчинив він двері до Зандерової спальні. — Розповідайте.

Кейті сіла на ліжко, а Нейтан притулився до стіни. Чекав, поки Кейті смикала вицвіле покривало з квітковим візерунком.

— Саймон має борги, — нарешті заговорила вона. — У нього вдома водопровідна фірма, і я знала, що справи йдуть туго, але виявилося, що все набагато гірше, ніж я гадала. Принаймні гірше, ніж він говорив. Він винен багато грошей і багато кому, і я не знаю, що він збирається з цим робити, — вона у відчаї похитала головою. — Проблема в тому, що нам дуже потрібні кошти. Ну, тобто потрібні йому.

— Ясно.

— Я не хотіла приїздити сюди працювати, — пальці Кейті досі смикали покривало. — Вибачте, але тут занадто самотньо, а я цього наїлася в господарствах на заході. Я хотіла повернутися додому, та Саймон сказав, що нам слід наскладати побільше грошей, бо в іншому разі ми повернемося ні з чим, — вона помовчала. — Я не знаю, чи правда це. Я взагалі тепер не знаю, чи можна йому ще вірити.

— То це Саймон хотів сюди влаштуватися?

— Ага. Ми познайомилися з Кемероном у пабі в місті, як і казали, але... — Кейті дивилася на руки, досі смикаючи покривало. — Вибачте, я знаю, він — ваш брат, але мені все це не подобалося.

— В сенсі?

— Просто... — Кейті нахмурилася. — Я розуміла, що це не Саймона він наймає. Було щось у тому, як він дивився на мене. Я ж навіть не вчителька, — звела вона очі. — І я так і зізналася Кемеронові. Саймон потім ще сердився на мене, сказав, що я мала збрехати, щоб отримати роботу. Але Кемеронові це було байдуже. Він запевнив, що робота нескладна, що знайти людей дуже важко і що потрібна допомога з дівчатами, а якщо хтось запитає — його дружина або ще хтось, то він скаже, що я маю освіту, — вона стисла руки в кулаки, щоб не тремтіли. — Отож я ще працювати не почала, а вже була йому зобов’язана.

Нейтан подумав про брата і про те, як почуваєшся, коли тобі щось від нього треба.

— Але Саймон нічого не мав проти, правильно? — спитав він.

— Саймонові дуже потрібні гроші. А Кем пропонував добру платню. Більше, ніж ми заробляли доти, і це готівкою. Отож ми погодилися, і я подумала, що, може, все буде й нормально. Ну, тобто, я собі думала: це ж родинне господарство, і там його дружина, і діти бігають. І приблизно три тижні все й було нормально. І це довше, ніж я очікувала.

— А далі що? — нахмурився Нейтан. — Кем почав чіплятися до вас?

— Ні. Не зовсім. Він діяв кмітливо, цього в нього не