Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

— Не хочу. Я бачив, що відбувалося між моїми батьками. Я бачив страждання мами. Вона кохала батька. Віддавала всі сили, аби зберегти сім’ю. Терпіла нападки з боку людей. Витримувала весь бруд, який лився на неї.

Ляна пригадала плітки, які почула від місцевих, про те, що мати Змія — жаба, яка народила його в сорок років. Потім у пам’яті виринула дивна кімната в будинку Олексія та акваріум. Невже то правда?

— То як ви вигнали його?.. Якщо так можна сказати.

— За допомогою магії. Вона присипляла його роками, сказавши селянам, що він помер. Тато перебував у своєрідній дрімоті.

— То що сталося? Чому він прокинувся? — здивувалася Ляна.

— Не знаю, — зізнався Олексій. — Щось відбувається в селі. Надто багато змін останнім часом.

— Але люди не знають, що він прокинувся, — здогадалася дівчина. — І думають, що то ти! Ти повинен їм сказати!

— Що сказати? — Олексій підвівся і почав збирати посуд. — Не будеш їсти?

Ляна коротко махнула головою. Відчуття голоду зникло.

— Що ти невинний. Що то твій тато.

— Нема сенсу. Я дбаю про спокій мами.

— Ти думаєш, вона радіє, знаючи, що тебе звинувачують в тому, чого ти не робив? Ти ж її єдиний син!

Олексій не відповів. Він поклав посуд в мийку і повернувся до дівчини.

— Мені жодного разу не відправляли жертву. Я ніколи нікого не вбивав. Моя совість чиста.

— Але ти проникаєш у людські будинки!

— Тільки у твій, — зізнався хлопець.

— Чому?

— Не знаю. Щось у тобі притягає мою темну сутність. Проте я не пам’ятаю бажання володіти тобою.

Ляна почервоніла. Вона не знала, як це сприймати: як образу чи привілей?

— Чи є щось, що робить тебе… людянішим? Що стримує твоє перетворення? — все ж дівчина вирішила не брати слова Олексія на власний рахунок.

— Є, — тихо відповів хлопець, секунду повагавшись. — Яра.

Руда кішка, яка вже довгий час сиділа під відчиненим вікном, тріпнула хвостом. Вона вже давно підслуховувала їхню розмову.

Ляна всміхнулася. Нарешті все склалося в один пазл.

— Ти коли-небудь думав, що вона ідеально тобі підходить?

— Ні. Я не можу наражати її на небезпеку. Глянь, що сталося через мене!

— Але ж у тому нема твоєї вини! То ж був твій тато, а не ти! — роздратовано кинула Ляна.

— Але вона думала, що то я! — жорстко відказав Олексій. — Якби вона не знала про мою природу, то втекла б, побачивши Змія!

— Проте вона позитивно на тебе впливає, чи не так?

Ляна пригадала всі моменти, коли бачила їх разом. Тоді Олексій був значно м’якший та спокійніший. Хлопець не відповів. Він відкрутив кран з водою і почав мити посуд. Ляна вирішила більше не розвивати цю тему. Враз Олексій зупинився і понюхав свої руки. Він здивовано завмер, дивлячись на струмінь води, який лився з крану.

— Що за дідько?!

Ляна схопилася з місця і стривожено глянула на хлопця.

— Що трапилося?

— Вода, — відповів той. — Щось не так.

Вони не помітили, як кішка безшумно стрибнула на підвіконня.

— Засмітився фільтр?

— Не в тому справа, — Олексій закрутив кран і відкрив дверцята шафи під раковиною.

Ляна з цікавістю зазирнула йому через плече. Хлопець перекрив воду і почав розкручувати колбу з фільтром. Через мить він повернувся до дівчини, тримаючи у руці невеличку торбинку.

— Що це? — здивувалася Ляна.

— Приворотне зілля, — почули вони голос Яри.

Та сиділа на підвіконнику. Врешті вона зістрибнула і підійшла ближче.

— Увесь цей час Власлав труїв тебе ним. Таке саме зілля він колись підсипав моїй мамі.

Ляна відчула, як підкошуються її ноги. Світ сколихнувся перед її очима.

— Ні… — прошепотіла вона і вхопилася за край столу.

Спогади, ніби відро кип’ятку, наринули на неї: дивне, неприродне бажання бути поруч із Влаславом, нав’язливі думки про нього, які здавалися такими правдивими… Але не були такими!

Її знудило. Тіло вкрилося потом і дівчина благально глянула на Яру. Та вмить підбігла до неї і допомогла сісти на стілець.

— Це… це все неправда?.. — Ляна з надією дивилася на подругу. — Всі мої почуття були штучними!

— Так, — відповіла Яра. — І чим довше ти його пила, тим сильніше він прив’язував тебе до себе.

Олексій стиснув щелепи, грізно шпурнувши мішечок із зіллям у камін.

— Як… як довго?

Яра замислилася, а потім тихо сказала:

— Думаю, з самого твого приїзду.

Ляна судомно вдихнула, серце гупало в грудях. Вона пригадала чай, який заварював староста. Після нього дівчина вперше відчула себе погано. Потім було вино, після нього — шампанське, через яке вона мало не віддала Богові душу. Згадала, як настирливо Власлав напрошувався на гостину з пляшкою та цукерками. На щастя, їй вистачило розуму його не впустити.