Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

Та Кай швидко повернувся, наче нічого не сталося, з претензією:
— «Ти ж знаєш, що я не орієнтуюсь у цьому місті. Я тобі показав, що в мене телефон розрядився — і ти все одно залишилася сидіти тут?»
Лея мовчала. Вона вже не мала сили ні на суперечки, ні на виправдання. Але все ж вмовила його повернутися додому. Вони йшли поруч, тихо, майже не дивлячись одне на одного. Десь не десь Кай щось бурмотів собі під ніс, а Лея не відповідала — їй було боляче не тільки в серці, а й кожною клітинкою тіла. Кожен крок був викликом.
Коли Кай знову звернув у інший бік, Лея попленталася за ним, не розуміючи, куди і навіщо. Та раптом зупинилася, зі сльозами в очах прошепотіла: — «Тобі всерівно… Ти безсердечний…»
Вона більше не могла стримувати емоції. Її голос зривався, сльози капали на землю. Але, попри це, вона довела Кая додому.
У квартирі Кай мовчки впав на ліжко. Він не промовив жодного слова, не підійшов, не обійняв, не запитав, як вона себе почуває. Лея лягла на інший бік, загорнувшись у ковдру, притиснувши коліна до грудей. Вона тремтіла не лише від холоду, а від сильного фізичного болю. Її тіло скручувалось в клубок, а душа кричала в тиші. І Кай цього не помічав. Або просто не хотів помічати.