Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 248
Перейти на сторінку:
маю всіх, інша справа, що оприлюднювати підозри можна, тільки маючи серйозні докази. Тут я згодний, що треба бути обережним.

— Але навіщо Ксенії Дмитрівні красти діамант у самої себе? Навіщо?

— Та багато варіантів. Діамант міг бути застрахований на велику суму. Діамант був подарунком від члена правлячого дому, тому продаж його міг зіпсувати відносини з Великим князем Інша справа — коли продаж буде замаскований під крадіжку.

— Але навіщо Ксенії Дмитрівні продавати той діамант! Вона зараз заробляє дуже добре! Ви знаєте, які в неї гонорари? І графік концертів розписаний на рік уперед!

— Тут я з вами згоден. Не схоже, що в самої співачки могла виникнути якась потреба у грошах. Але вона могла виникнути в когось із її оточення.

— Іване Карповичу, ви страшна людина! Ви підозрюєте всіх! Ви б і мене, мабуть, могли підозрювати! — ображається Маєвський.

— Якби ви були в тій кімнаті незадовго перед зникненням діаманта, то міг би.

— А я був, був там! — кричить граф із дивною мені гордістю.

— Ви?

— Так, я! Перед концертом до Ксенії Дмитрівни прийшла делегація найкращих людей повіту. На чолі з Павлом Івановичем Харитоненком та начальником корпусу.

Я дивлюся на Климентія Євграфовича і трохи дивуюся, бо він, звісно, граф, але маєток у нього занедбаний, грошей завжди не вистачає, панство його поважає дуже помірно, а інколи і зневажає, бо граф — мрійник, а таких у нас не люблять. До того ж, із повіту він Роменського, а як до найкращих людей повіту Сумського потрапив? Граф розуміє запитання в моїх очах, робить серйозне обличчя і проголошує:

— Мені випала честь зачитати вірш, який я написав з нагоди прибуття Ксенії Дмитрівни на квітучу Слобожанщину! Цей вірш усі оцінили, Павло Іванович аж сльозу пустив, розчулився на місці, де я описую красу тутешньої природи!

— Так ви діамант бачили? — питаю я наввипередки, бо боюся, що ось зараз почне граф вірш свій читати і на одному ж не зупиниться, бо в нього тих віршів хоч греблю гати, а я людина проста, до поезії незвична, тільки починають вірші ті читати, одразу засинаю. Найкраще снодійне вони для мене.

— Так! Він на Ксенії Дмитрівні був! Ох, як він виблискував! Іване Карповичу, я в житті такого не бачив! Одне слово, «Зірка Сходу»!

— А коли ви вийшли, то пані Ксенія залишилася в кімнаті?

— Та зачекайте ви, Іване Карповичу! Зачекайте! Я ж іще не розповів, яке враження справив мій вірш на Ксенію Дмитрівну! Це, я вам скажу, було щось!

Далі Маєвський з півгодини розповідав, як вразив усіх і особливо співачку своїм віршем. Переповідав про це кілька разів, і кожного разу з’являлися нові подробиці. Бо спочатку Пяльцева сказала «Браво!», потім «Браво!» супроводжували оплески, далі з’явилися ще й сльози в прекрасних очах співачки, а потім дійшло до того, що Ксенія Дмитрівна вклонялася перед поетичним талантом Маєвського. Бідний граф, коли це розповідав, так аж почав задихатися, а коли закінчив, то відкинувся в сидінні геть виснажений. Це вміти треба — так захоплюватися власним талантом.

— А що було після того, як ви вийшли з кімнати?

— Я залишився стояти біля дверей, хотів узяти автограф, але там уже стояли два кадети і всередину не пускали. Потім з кімнати вийшов імпресаріо Ксенії Дмитрівни, мсьє Пфальц, він сказав, що зірка перевдягаються і зосереджуються перед концертом, то турбувати не можна Я чекав, поки вона вийде. А коли вона з’явилася у чудовій червоній сукні, я так розхвилювався, що забув про автограф і поспішив до зали, щоб не пропустити жодної миті співу прекрасноокої Ксенії Дмитрівни!

— А потім вона повернулася, і діаманта вже не було?

— Так! Вона ж мусила одягти його для виступу в другій частині концерту. Зайшла всередину, минуло лише кілька хвилин, коли вона вибігла схвильована та розгублена! Покликала мсьє Пфальца Той зайшов до кімнати, а потім вибіг, переляканий.

— Ви це самі бачили?

— Так, я ж одразу побіг до її кімнати, щойно Ксенія Дмитрівна доспівали останню пісню. І там перебував, і все бачив! Імпресаріо вибіг і за кілька хвилин повернувся з начальником корпусу. Зайшли всередину, з кімнати почувся плач Ксенії Дмитрівни, і тут усі захвилювалися! Потім прибіг Павло Іванович Харитоненко, це ж найбільший сумський багач.

— Та я знаю, хто такий Павло Іванович, — киваю я, бо ж Харитоненкові належать усі навколишні цукрові заводи, і йому здають буряк восени. Не просто багата людина, а дуже багата. Той самий кадетський корпус своїм коштом побудував. Півтора мільйона рублів витратив.

— Ото вони зібралися, щось думати почали. А публіка як у залі хвилюється, чекає другої частини. Взагалі міг бути скандал величезний. Тоді Харитоненко пообіцяв, що особисто відшкодує вартість діаманта, якщо його не знайдуть. Ксенія Дмитрівна пішла співати друге відділення, а в корпусі розпочалися пошуки.

— Охоронців перевірили?

— Одразу ж! Обшукали, забрали зброю. Але кадети стояли на своєму, що ані на крок від дверей не відходили. Начальник корпусу запевняв, що надійні хлопці, найкращі. Але погодився їх арештувати, бо ж більше підозрюваних не було.

— Двері точно одні? Ніяких таємних ходів до кімнати немає?

— Двері одні! При мені молотком обстукали все: і стіни, і підлогу, і стелю, шукали якийсь лаз, але нічого не знайшли.

— А вікна?

— Зачинені були й увібрані в ґрати. Та й на другому поверсі, а там поверхи високі, по чотири метри кожен!

— Дивно.

— І я про що! Вся ця історія надзвичайно дивна! Ніхто не знає, що й думати! Тому я і запропонував вас запросити, як людину з величезним досвідом і славою сищика, для якого немає заскладних справ!

— Ну, ви ото вмієте сказати. І вас послухали? — дивуюся я, бо ж розумію, як той же Павло Іванович на графа дивиться. Та в Харитоненка прикажчик більше за рік отримує, аніж усе майно Маєвського коштує. А серед людей повалених все у грошах вимірюється. Грошах чи славі. А як ні того, ні іншого, то хто там слухатиме людину?

— Послухали, звісно! — запевняє граф. — До того ж, підтвердили ваші таланти і Микола Ісидорович Хомутинський, і Олексій Посульський!

— І вони там були?

— Ну, звісно ж! З’єднаний банк, у якому працює Хомутинський, виступав фінансовим поручителем та страхувальником поїздки! А пан Посульський викупив з товаришами цілий ряд! З кількох повітів найкращі люди

1 ... 66 67 68 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"