Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 248
Перейти на сторінку:
А він соковитий, наче райський плід, з лівером та гречкою, так духмяніє, Що тільки з кам’яним серцем людина слинку не ковтне. Ось і граф хотів щось сказати, а потім понюхав, ухопив запах і все, на гачку Маєвський. Узяв млинець, уп’явся у нього, наче хижак у дичину, і давай жувати та прицмокувати. Поки три млинці не з’їв, не зупинився. А млинці ж Уляна Гаврилівна смажить на сковорідці розміром з кришку великої діжки, то й виходять дебелі. А смачні! Я коли служив у Києві, то більше на пиріжках жив. Але в Києві які пиріжки — бозна з чого зліплені, такі, що поки їси, ще нічого, а потім печія, шлунок бурчить, післясмак наче з помийниці. А от в Уляни Гаврилівни млинці такі, що їси — рай, поїв — ще краще. Дивлюся, зовсім граф розм’як. Я йому ще портвейну чарочку, потім ще парочку млинців, з’їли їх Климентій Євграфович і заснули, наче маля біля цицьки. Сплять, губами плямкають, усміхаються, бо ж від млинців Уляни Гаврилівни сни сняться приємні та добрі.

Я подушку під голову графу підмостив, ковдру поправив, сам ще млинець з’їв і пішов надвір. Там дощ лупив і далі. То одягнув плащ і почовпав багнюкою до шосе. Дорога від хутора вся геть розмокла, перетворившись на болото, яким і пішій людині важко було пройти, не кажучи вже про те, щоб візком проїхати. То бричку графа довелося залишити там, де вона була, а ось коня я забрав, щоб не мокла дарма тварина Привів на хутір, поставив у сарай до Чалого, засипав вівса Коли зайшов до хати, Маєвський і далі солодко спав. Однак сидячи спати шкідливо, бо тіло терпне, то я обережно переніс графа на диван, а сам пішов до кабінету, де ще трошки попрацював над записами минулих справ. А потім вже і сам улігся.

Вранці прокинувся від криків Маєвського.

— Що я наробив! Що я наробив! — він верещав у такому відчаї, наче вбив когось.

— Що сталося, Климентію Євграфовичу? — визирнув я зі спальні.

— Іване Карповичу! Так як же так? Я ж мусив до міста повертатися, а ви мене ночувати залишили! Термінова ж справа! Нас чекають!

— От зараз і поїдемо. Бачите, погода яка файна, — я визирнув у вікно, там було сонячно і свіжо. — Тільки поснідаємо.

— Яке там снідати, їдьмо! — переймався Маєвський.

— Не можна в дорогу голодним, — запевнила Уляна Гаврилівна, яка вже на кухні щось готувала.

— Іване Карповичу, ви ж мене без ножа ріжете! Давайте швидше!

— Климентію Євграфовичу, нехай трохи дорога підсохне. Краще зараз почекати, аніж потім у багнюці борсатися, — переконував я графа, але той і слухати не хотів, поривався аж пішки бігти. Довелося просити Уляну Гаврилівну, щоби зробила нам у дорогу сидір. З ним ми й пішли до шосе, прихопивши графового коня. Поки дійшли, то досить забрьохалися, Маєвський двічі падав на слизькій багнюці. Але як коня запрягли і виїхали на кам’яну дорогу, то вже значно легше пішло. Та граф усе хвилювався.

— Швидше, швидше, Іване Карповичу!

— А ви поки розказуйте, що ж сталося, щоб час дарма не гаяти.

— Та що розповідати! Діамант зник із кімнати, яка охоронялася! Два кадети з револьверами стояли під дверима, але пояснити, де подівся діамант, не змогли. Загадкова справа!

— Та поки нічого загадкового.

— Чому?

— Тому що коли двоє охороняють діамант, і той зникає, то треба добре потрусити охоронців.

— Та це ж найкращі кадети, обидва з хороших родин, вони б не наважилися на викрадення!

— Ну, по-перше, диявол будь-кого може звабити. По-друге, не обов’язково, щоб саме вони. Наприклад, один відійшов у туалет, а іншого забалакала якась знайома. Двері залишилися без нагляду на кілька хвилин — і все.

— Охоронці кажуть, що не відходили від дверей навіть на секунду! — переконує мене Маєвський.

— Невже їм не було цікаво послухати виступ самої Пальцевої?

— Звісно, що цікаво. Але це було доручення начальника корпусу полковника Шатрова, який особисто відібрав найкращих кадетів! До того ж, у перерві їх мали змінити, і вони б послухали другу частину концерту!

— До них точно ніхто не підходив, не балакав, не відволікав?

— Ніхто! Так вони кажуть! Коридор був порожній, бо ж усі були в залі. Там зібралося стільки народу! Стільці у проходах доставляти довелося, і то дехто стояв. Але це варто того було, щоб почути пречудову Ксенію Пяльцеву! Вона прекрасна на платівках, але наживо! Це взагалі щось! Її романси витискають сльозу і водночас створюють відчуття щастя, наче в раю побував! — Маєвський починає розповідати про таланти Пяльцевої, а я думаю про справу.

Отже, двом найкращим кадетам, дітям із хороших родин, особисто начальник корпусу доручив охороняти кімнату самої Ксенії Пяльцевої. Це велика честь, і вони з місця не зійшли б від тих дверей, не кажучи вже про те, щоб відчинити їх і поцупити діамант. Ще на одну людину може зійти помутніння, але не на двох одразу.

— А може, діаманта в кімнаті й не було? — питаю у графа, а він на мене вирячується, наче роги в мене побачив.

— Як не було?

— Так і не було. Бачив його хтось перед крадіжкою?

— Ви що, Іване Карповичу, пані Ксенію, золотий голос Росії, найулюбленішу співачку государя, підозрюєте? — жахається Маєвський.

— Я нікого не підозрюю. Але от якщо кімнату охороняли двоє надійних людей, які поза підозрою, а діаманта в ній немає, то, можливо, діаманта зовсім у тій кімнаті не було?

— Але пані Ксенія каже, що був!

— Можливо, вона помиляється.

— Як помиляється?

— Діамант застрахований?

— Ви на що натякаєте! Іване Карповичу! — аж кричить граф. — Та як ви смієте! Я не дозволю підозрювати чарівну Ксенію Дмитрівну! Ні! — він аж підхопився — а тут бричка якраз підстрибнула на ямі, й бідолаха ледь не вивалився з неї, добре що я встиг його схопити за шишлак. — Так не можна! — наполягає він, бо й не помітив, що міг випасти та головою об бруківку вдаритися.

— Климентію Євграфовичу, хочете ви чи ні, але я за роки служби звик до того, що підозрювати можна всіх. Можна і треба. Бо бували випадки, коли злочини чинили люди з благородних родин, люди з грошима та зв’язками, люди з бездоганною репутацією та високим становищем! Отже, підозрювати

1 ... 65 66 67 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"