Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 248
Перейти на сторінку:
було протестувати граф, але коли я згадав про млинці з гречкою та лівером, які моя куховарка робила особливо добре, то Маєвський здався і погодився трохи почекати. Уляна Гаврилівна забрала мокрий та брудний одяг графа, а я дав йому теплу ковдру, в яку він охоче закутався.

— Оце поїмо і поїдемо! Справа не чекає! — наполягав він, а я дістав заради шановного гостя пляшечку портвейну, яку на Великдень прислав мені Володимир Боротянський, сусідський панич, що мав причини бути мені вдячним.

— Давайте, щоб зігрітися, — я підняв маленьку чарочку і зробив ковток. Портвейн — напій приємний та делікатний, з ним краще не поспішати, а потроху ото плямкати. — Ось, спробуйте копченого м’яса.

— Яка смакота! Ох і вмієте ви жити, Іване Карповичу!

— Та не скаржуся, Климентію Євграфовичу. Дякувати Богові, живу непогано. Давайте ще, — наливаю портвейну. Випили, бачу, угріватися почали граф, рум’янець на щоках запалився, очі зробилися солові. Їдять Маєвський копчене м’ясце та аж муркочуть від задоволення.

— Ох, як же добре, Іване Карповичу! З дощу того клятого, мокрого та марудного пекла, ось у такий теплий та ситий рай потрапити!

— Та це ще не рай, бо ж млинці Уляна Гаврилівна тільки затіяла. А що за справа у вас була? — питаю, бо дивлюся, що граф уже очима кліпати почали, того й дивися, засне.

— Справа? Справа! Господи! — як підхопиться Маєвський, стіл ледь не перекинув, кинувся бігти, а ковдра з нього впала, ноги заплутала, і гепнувся він. Ото у паничів часто так буває, що через надлишкову мрійність голова з тілом не дуже товаришує. Підхопився, в одному спідньому, очі палають. — Справа! У нас справа! Їхати треба, Іване Карповичу! Просто зараз! Терміново! Я ж до вас посланий, щоб якомога швидше привезти до Сум! А я тут сиджу! Швидше! Їдемо!

— Навіщо їхати? — дивуюся я.

— Щоб ви допомогли розплутати зухвалий злочин!

— Господи, та в Сумах поліції вистачає.

— Поліція той злочин допустила, і на неї надії немає!

— Але звідки у Сумах про мене знають? Одна справа — Ромни, тут я людина відома, а Суми ж далеко, — сумніваюся я.

— Я розповів! Що ви надзвичайна людина, з небувалим досвідом, що завгодно знайдете і розплутаєте! — хвалиться Маєвський. Оце він уміє, хвалитися.

— Графе, ну хто вас за язика тягнув?

— Іване Карповичу, треба допомогти людям! Дуже треба! Така ганьба трапилася! Сором на всю імперію!

— То сядьте і розкажіть нарешті, що ж у тих Сумах коїться! Давайте ще по чарці перед там!

Я сподівався, що портвейн трохи Маєвського заспокоїть. Десь так і відбулося. Випив, сів, видихнув.

— Іване Карповичу, ви про Ксенію Пяльцеву чули?

— Дивне запитання! Звісно, що чув, її ж уся імперія слухає! — дивуюся я, бо ж Ксенія Пяльцева — зірка російської сцени, її голос із кожного грамофона лунає, а щасливі жителі столиці та великих міст мають можливість слухати і на концертах.

— Так ось, Ксенію Пяльцеву запросили до Сум. Це важко було, але місцевий цукрозаводчик Павло Іванович Харитоненко допоміг із гонораром і винайняв спеціальний вагон, у якому зірка їхала з Москви. З’єднаний банк узяв на себе страхування поїздки. Місцевий театр виявився замалим для виступу, то його вирішили проводити в актовій залі кадетського корпусу. Квитки розкупили за день! Із сусідніх повітів публіка з’їхалася, бо коли ще ж буде можливість саму Ксенію Пяльцеву послухати! Всі в очікуванні і хвилюванні, а тут таке!

— Та що ж таке? Кажіть уже! — не люблю я, коли ото тягнуть. Потім помічаю задоволену посмішку графа і розумію, що помилився. Він з тих, хто, коли побачить твою зацікавленість, буде викручувати якомога довше, аби тільки не розказувати й увагу на собі тримати.

— У зірки, у самої неперевершеної Ксенії Пальцевої, найкращої співачки імперії, улюблениці Петербурга та... — Маєвський збирається говорити довго і не у справі, щоб тільки помучити мою цікавість, але цієї миті я позіхаю.

— Може, ще портвейну? — питаю байдуже. Граф здивовано на мене дивиться.

— Іване Карповичу, вам що, нецікаво?

— Ні. Де я, а де Суми, — розводжу руками і бачу, що Маєвський страшенно розчарований. Оце так з ним і треба Бо ж ціни не складе тому, про що хоче розповісти.

— Іване Карповичу, та ви що! Це ж гучна справа! Вся імперія скоро на вухах стоятиме! Та вже стоїть!

— А що мені імперія? Мене врожай хвилює. Бачите, які дощі, аби хліб не попадав.

— Та який хліб, яка земелька? Про що ви таке балакаєте, коли у Ксенії Пальцевої в Сумах діамант украли! — аж кричить Маєвський. Так би він ще довго ходив навколо, а то ж нарешті сказав усе.

— Діамант? Ну, новий їй куплять, — розводжу руками, а самому вже цікаво. Це, може, в Петербурзі щотижня діаманти викрадають, а в нас і самих діамантів катма. А тут у самої Ксенії Пяльцевої!

— Та ви що! Який новий, це ж не просто діамант, а знаменита «Зірка Сходу»! Двадцять чотири карати! Подарована Пальцевій самим Великим князем Михайлом Олександровичем! Ви уявляєте?

— Не уявляю. Одна справа гроші вкрасти чи золото, яке продати легко. Але ось такий камінь — хто його купить, коли вся поліція імперії за ним полюватиме?

— Але викрали, викрали! Причому найзагадковішим чином!

— Це ще як?

— А так, що пані Ксенія виступала у великій залі Сумського кадетського корпусу. Її імпресаріо, пан Пфальц, заздалегідь попросив виділити окрему кімнату для зберігання цінностей співачки. Потім особисто оглянув її. Кімната на другому поверсі, з одними дверима і двома вікнами, узятими у ґрати. Двері зачинялися на замок, а біля них ще поставили двох озброєних револьверами кадетів з випускного курсу. Пані Ксенія мусила одягти нове вбрання і діамант у перерві між відділеннями. Але коли прийшла до кімнати після першого акту, то діаманта вже не було! — аж кричить граф і лякає Уляну Гаврилівну, яка несе млинці.

— Тихіше, тихіше, — заспокоюю я графа — Ось, пригощайтеся. Ось сметанка з хріном, вмочайте.

— Та яке там пригощайтеся! Їдьмо! Іване Карповичу, це надзвичайно терміново! — знову заходилися граф.

— Вам потрібно вигрітися, і щоб одяг висохнув. А то ще застудитеся і захворієте.

— Кожна хвилина важлива, Іване Карповичу!

— Я розумію. Але ви тільки скуштуйте! — кажу і ламаю млинець навпіл.

1 ... 64 65 66 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"