Читати книгу - "Ти моя гра , Мартін Штарк"

Я стояла затиснута між його тілом і дверима, відчуваючи, як серце гупає у вухах. Його слова, його голос, його впевненість творили зі мною щось небезпечне. Я не могла дихати. Не через страх. Через лють. 
— Ти граєшся зі мною, Арсене. 
Його погляд ковзнув по моєму обличчю, затримався на губах. 
— Я ніколи не граю просто так. 
— А що тобі від мене потрібно? 
Його очі звузилися, і я зрозуміла — відповідь буде неприємною. 
— Ти. 
Тиша заповнила простір між нами. 
Я відчула жар на шкірі. 
— Ти хочеш мене зламати? 
Він посміхнувся, ніби ця гра його розважала. 
— Я просто хочу побачити, наскільки далеко ти готова піти. 
Мені стало холодно. 
Я схрестила руки на грудях, ніби хотіла створити між нами бар’єр. 
— І що, я тепер твоя маріонетка? 
Арсен притиснув долоні до дверей з обох боків від моєї голови, затискаючи мене ще сильніше. 
— Ти не маріонетка, Карино. 
— А хто тоді? 
Він провів поглядом по моєму обличчю, ніби вибирав слова. 
— Ти—загадка. І я хочу її розгадати. 
Мої пальці вп’ялися в тканину блузки, ніби я намагалася утримати себе від вибуху. 
— Я не твоя іграшка. 
Його губи завмерли за міліметр від моєї щоки. 
Я відчула тепло його подиху, і це було занадто. 
— Справді?
Я різко штовхнула його в груди, вириваючись із пастки. Мені потрібно було терміново забратися звідси. 
— Мені не важливо, що ти там собі понапридумував.
Я ривком відкрила двері і, навіть не озираючись, вийшла з кабінету. Але, зробивши кілька кроків коридором, я зрозуміла, що у мене немає вибору. Я була загнана у пастку, навіть не підписавши жодного документа. Я стала його особистим проєктом. Його проблемою, яку він хоче розв’язати. І найстрашніше — я не знала, як тепер від нього втекти. 

Коли я повернулася у відділ, колеги перестали кидати погляди. Вони не шепотілися. Не питали нічого. Просто мовчки продовжували працювати. 
Я сіла за стіл і відчула, як в спину вп’явся чужий погляд. Я повільно обернулася. 
Маша. Її очі були повні ненависті. Але вона мовчала. Передала якісь доручення колегам і вийшла.

Я відпрацювала день в повній тиші, не вступаючи в розмови, не дивлячись на Арсена, не відповідаючи на Машині злобні погляди. 
О 18:00 я швидко зібрала речі і рушила до виходу. 
Мені потрібно відірватися від цієї реальності, хоча б на вечір. 
Я вийшла з офісу і вже йшла в бік зупинки, коли поруч загальмував чорний автомобіль. Я навіть не дивилася у його бік. Але вікно повільно опустилося, і знайомий голос змусив мене стиснути зуби. 
— Сідай, Карино. 
Я зупинилася, але не повернула голови. 
— Ні. 
— Не змушуй мене це повторювати. 
Мої руки судомно стиснулися в кулаки. Він не відпустить мене. Я повільно повернула голову і зустріла його погляд. Його темні очі затягували, як чорна безодня. 
Я знала, що відмова нічого не дасть. Тому я сіла в машину. І коли він натиснув на газ, я зрозуміла: це була найбільша помилка цього вечора.