Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

378
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 117
Перейти на сторінку:
примирливе, бо, щиро ка­жучи, він не хотів осоромити бідолашного лицаря, і йому було шкода, що так сталося. Та лицаря Гінрека ніде не було видно.

А тоді раптом знову запала тиша. Натовп розступився, звільнивши прохід.

На площі - арені, де відбувалися всі ці поєдинки, стояв Атрею і з усміхом дивився на Бастіяна. Усміхався і Басті­ян. Його опустили на землю, і тепер двоє хлопців стояли один перед одним. Вони довго мовчки вдивлялися: той - в того, а той - у того.

Врешті Атрею порушив мовчанку.

- Якби мені все ще був потрібен супутник для пошуків Рятівника Фантазії, то я обмежився б самим лише Героєм Гінреком, бо він один вартує більше, ніж сто інших, разом узятих. Але мені більше не потрібен супутник, тому що по­шукова експедиція не відбудеться.

Почулися вигуки здивування, розчарування і рем­ствування.

- Рятівник Фантазії не потребує нашого захисту, - продовжував Атрею, підвищивши голос, - бо він сам здат­ний захистити себе ліпше, ніж усі ми разом. До того ж, нам не треба його шукати: він сам нас знайшов. Я не відразу впізнав його, бо коли побачив його у Брамі Чарівного Дзер­кала, він виглядав інакше - це правда, цілком інакше. Але я не забув погляду його очей. Це той самий погляд, який спрямований на мене тепер. Я не можу помилятися.

Бастіян, усміхаючись, похитав головою і сказав:

- А ти і не помиляєшся, Атрею. Ти привів мене до Ди­тинної Царівни, щоб я дав їй нове ім’я. І я дякую тобі за це. Благоговійний шепіт, наче подув вітру, пронісся в натовпі глядачів.

- Ти пообіцяв, - відказав Атрею, - назвати нам своє ім’я. Його ще не знає ніхто у Фантазії, крім Золотоокої По­велительки Бажань. То як, тепер ти назвешся?

- Я - Бастіян Бальтазар Букс.

Тепер уже глядачі не змогли стримати своїх почуттів. Натовп просто-таки вибухнув радістю. То тут, то там загу­кали «Слава!» і «Многая літа!» Були і такі, хто на радощах аж затанцював, так що і кладки, і містки, і навіть ціла площа - все раптом захиталося під ногами, заходило ходо­ром і задрижало.

Усміхнений Атрею простягнув руку, і Бастіян потиснув її. Так - пліч-о-пліч - вони пішли до палацу. А в палаці, чи, власне, на сходах перед входом у палац, на них уже чекали Срібний Старець Кверквобад і щастедракон Фухур.

Того вечора місто Амарґант відсвяткувало своє найпре- красніше свято. Усі, хто тільки мав ноги - короткі чи довгі, криві чи рівні, танцювали, а всі, хто тільки мав голос - гар­ний чи неприємний, високий чи низький, співали і сміяли­ся.

Коли стемніло, мешканці Амарґанта засвітили у своїх срібних кораблях і палацах тисячі різнобарвних вогнів. А опівночі влаштували такий феєрверк, якого навіть у Фан­тазії ще ніколи не бувало.

Бастіян з Атрею, Фухур і Срібний Старець Кверквобад стояли на балконі й дивилися, як строкаті снопи вогню в небі й тисячі кольорових вогників, засвічених у Срібному Місті, відбиваються в темних водах Мургу- Озера Сліз.

XVII.

ДРАКОН ДЛЯ ГЕРОЯ ГІНРЕКА

Срібний Старець Кверквобад задрімав у своєму висо­кому срібному фотелі: вже була пізня ніч. Тож він пропус­тив щось, що сталося вперше за ціле його стосемирічне життя. Подібна доля спіткала більшість мешканців Амар­ґанта, а також більшість гостей міста, які, втомившись від свята, повкладалися спати. І лише поодинокі з-поміж них- ті, які ще не встигли заснути, - почули таке, що своєю кра­сою перевершувало все, чуте ними до цього часу, а може і в майбутньому.

Фухур, білий щастедракон, співав.

Високо в нічному небі кружляв він над Срібним Містом і Озером Сліз. Він співав - і його голос звучав, наче ніжний малиновий дзвін. То була пісня без слів - велична і проста водночас мелодія чистого щастя. І в кожного, хто її чув, трепетало серце, і всім ставало легко і радісно на душі.

Так було і з Бастіяном та Атрею, які сиділи поряд на широкому балконі палацу Срібного Старця Кверквобада. І один, і другий чули спів щастедракона вперш. Самі того не помічаючи, вони взялися за руки і в німим захваті вслуха­лися у цю мелодію - натхненну і світлу.

І кожен із них знав, що його товариш відчуває те саме, цо й він: щастя знайти друга. І вони не наважувалися заго­ворити, щоби не сполохати оте щастя словами.

Але все колись закінчується, отож проминула і ця Ве­лика Мить; Фухурів спів лунав дедалі тихіше - і нарешті остаточно стих.

Коли все стихло, Кверквобад раптом прокинувся, встав з крісла і сказав, ніби виправдовуючись:

- Срібні Старці, такі, як я, не можуть обійтися без сну. У вас, молодих, усе інакше. Не ображайтеся, але мені час спати.

Вони побажали йому на добраніч, і Кверквобад пішов.

І знову двоє друзів довго сиділи мовчки, вдивляючись у нічне небо, де все ще кружляв щастедракон; він рухався повільно і плавно. Час від часу він, немов біла хмаринка, пропливав над диском місяця.

- А Фухур не хоче спати? - спитав нарешті Бастіян.

- Він уже спить, - тихо відказав Атрею.

- У повітрі?

- Так. Він не любить перебувати в приміщеннях, і на­віть таких просторих, як зали Кверквобадового палацу. Йому там затісно, відтак він намагається поводитись яко­мога обережніше, щоби нічого не перевернути і не розбити, і через те почуває себе, як у неволі. Тому він здебільшого спить у повітрі.

- Як ти думаєш, він дозволить мені колись політати на ньому?

- Думаю, що так, - переконано мовив Атрею, - проте це дуже непросто. Потрібно звикнути.

- Я ж їздив верхи на Ґраоґрамані, - нагадав Бастіян. Атрею кивнув і подивився на нього з повагою,

- Ти це казав лицареві Гінреку. Але як тобі вдалося приборкати Строкату Смерть?

- Я ношу Сяйво, - сказав Бастіян.

- Он як? - здивувався Атрею. Здавалося, що це його страшенно вразило, проте він змовчав.

Бастіян витягнув з-під сорочки знак Дитинної Царівни і показав його Атрею. Той якусь мить уважно його порозг- лядав, а тоді зовсім тихо промовив:

- Значить, тепер ти носиш Сяйво.

Вираз його обличчя здався Бастіянові дещо відсутнім, отож він поспішив запитати:

- Хочеш надягнути його знову?

І почав уже знімати ланцюжок.

- Ні!

Голос Атрею пролунав майже різко, і Бастіян ошелеше­но завмер. Але Атрею всміхнувся і повторив, тепер уже зо­всім лагідно і м’яко:

- Ні, Бастіяне, я доволі його носив.

- Як хочеш, - відказав Бастіян.

А тоді обернув Клейнод другим боком:

- Поглянь! Ти бачив цей напис?

- Бачити-то бачив, але не знаю, що там написано, зні­тився Атрею.

- Як же

1 ... 66 67 68 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"