Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 105
Перейти на сторінку:
тому, що мала довжелезні ноги і могла моделлю бути без проблем.

— А твоя «цегла», як у Самаса?

— Так, BIX’и надихають.

— А ти з почуттям гумору, треба ж надумати купити на подарунок труси.

— Звісно, я з гумором і з бабками.

— Ну, як Далі.

— Стопудово.

— А тобі він сподобався?

— Ще б пак. Я не лише з гумором, з бабками, а ще і зі схильністю до мистецтва.

— Невже? А мені казали, що до спорту.

— До спорту теж. До спорту мав схильність Піфагор. Ти не знала? Боксер, між іншим.

— Ти чи Піфагор?

— Ми обидва.

— А ти справжній космос!

Можна сказати, що ми поспілкувались змістовно. Вам цікаво, чи я не думав про Моніку? Ясно, що думав. Проте все відбувалось, як у тумані. Самі подумайте: від лютого до літа. За цей час можна і в тюрму загриміти, можна кудись поїхати за кордон з регбі і не повернутися. А ще можна заритися в осіннє листя. Вона сама казала, що нічого не може обіцяти, оскільки не знає, як там буде. Це про телефонування, але й коню зрозуміло, що те ж саме з усім іншим. Роздумував я про свою Моніку, але думай ти що хочеш, а зозулі собі кують:


На різдвяній ялинці

Гойдаються зозулі

Хтозна, про що вони кують

Хтозна, чого нам накують…


Волосся Юрґи було коротке, як кажуть — протилежно пропорційне довжині ніг. Я навіть почав вважати, що випадковостей тут немає, намагався збагнути, про що я думаю, обійнявши Юрґу, але нема що тут розуміти. Музика незабаром закінчилась і всі почали дуріти. Шаленіли всі до одного, дуріли, хто як міг, не так, як на дні народження в Едити, де я один викаблучувався. Класна компашка, треба з тою Юрґою ще поспілкуватися про мистецтво. Хтось запустив «Бременських музикантів». Усі зраділи — прикольно танцювати під музику з мультиків. І підходить вона на всі випадки. Як і плюшеві ведмедики на рюкзаках випускників.


Кращого нема нічого в світі,

Як по світу з друзями бродити!

Тим, хто дружить, не страшні тривоги,

Манять, манять нас нові дороги! [19]


Далі мої спогади все більш і більш були уривчастими, все плило і розпадалося на кавалки… Пригадую лише, як раптом відчув, що полуниця, чіпси і «Смирнов» всі разом підіймаються догори. Я підскочив і погнав до туалету, але він був зайнятий, тоді я помчав у ванну і в останню мить всі дари цього свята вистрибнули назовні. Я ще не встиг збагнути, чи все вже скінчилось, як до ванни влетів Мінде й теж все віддав богам. Стоїмо тепер удвох разом і чомусь дивимось на все це. Зовсім як у Далі, думаю. Або як хробаки у моєму сні.

— Чуєш, — каже Мінде, — це хто з нас їв курку?

— Курку?

— Дивись, там шкірки плавають, — і починає їх виймати та показувати мені.

— Іди в жопу!

Мінде було смішно: «Сидимо ми за столом тримаючись за руки, сльозу змахнувши піднімемо чарку! Разом ми вип’ємо, разом закусимо і станемо сміливі, бо цей день наааш».

Мінде зловив рейверську хвилю і реготав з будь-чого, головне, чим дурніше, і щоб зовсім не в тему. Він не лише свій рюкзак обклеїв етикетками «Сири Ярославля», але майже ціле місто. Мати одного з його дружбанів працює на молочному комбінаті, то вона виписала декілька рулонів етикеток того сиру, вони все одно вже непотрібні — ніхто більше в Литовській РСР цього сиру не виготовляє. Мінде вважає, що наліпка «Сири Ярославля» крутіша за будь-які гасла M—1, чи мульки Рожицькаса, чи Тинти з «Бентські-шоу»[20]. Один чувак, який з ними всіма тусувався, написав рок-оперу для акустичної гітари «Смерть комара» тривалістю три-чотири секунди. Теж хороший приколіст.

Мінде весь час намагався запустити компакт-диск з індуською музикою, на його думку, це прикольно, але його хтось постійно відтягував від музичного центру. Бозна-звідки дістали пластинку «Shekit», вона теж не затрималась, бо всі мали власні побажання. Одна дівуля захотіла зорганізувати всіх щось зробити разом. «Ну, давайте пограємо якусь гру». — «Яку?» Вистачило дівулі промовити назву гри «Знайди річ», як всі випали. І що ми тут будемо шукати, якщо не секрет? Ніде нічого тут не заховаєш. А дівуля нервується, намагається народу правила пояснювати…

Хтось перемикає тєлік, тискаючи пульт, завернутий у пластиковий кульочок, хтось тискає рейвершу з Тельшяя в ритм Prodigy, а хтось вже всьоме регоче з того самого анекдоту про вчительку, як просить перелічити назви звірів на закінчення — ік, «коцік і бегемоцік». «А ще кашалоцік», — додаю я голосно, а про себе думаю: а ще Віцік — той байкер — не

1 ... 66 67 68 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"