Читати книгу - "Анна Київська – королева Франції"

Тільки королеви Анни Київської, адже родом вона була з Київської Русі, із славного-преславного Києва.

Напис латиною переконував, що там поховано «Агнес». Деякі дослідники схильні погодитись, що саме там і поховано королеву, адже імена Анна й Агнес часто сприймались як ідентичні. Але церква, де знайшли надгробок, з’явилася у 1220 році, набагато пізніше після смерті Анни. Виходить, що монах відшукав поховання якоїсь іншої жінки. Але до чого тут київські Золоті ворота?

І знову тупик…

За дев’ять років заміжжя в Анни Ярославни народилося четверо дітей – троє синів і дочка. Виходить, королева протягом свого недовгого заміжжя чи не постійно була вагітною. Тож французи були переконані, а сам король в першу чергу: слов’янки таки й справді здорові й плодючі жінки. Це Генріха тішило, що саме йому дісталася така жінка. І королева з неї вийшла та, що треба, допомагає чоловіку в керуванні державою і дітей встигає народжувати одне за одним.

Правда, в деяких історичних джерелах блукає – нічим звідти його не витуриш, – припущення:

«Кілька років у Анни не було дітей. І тоді вона згадала звичай рідної країни і звернулася до заступника французів святого Вікентія.

Королева дала обітницю, що спорудить на честь цього святого монастир, якщо він ощасливить її народженням сина. І тільки після цього Анна народила довгоочікуваного сина, якому дала грецьке ім’я Філіпп…»

Гм… Вельми проста (чи не школярська) арифметика переконує нас, що все тут зовсім-зовсім не так. І дійсності, звичайно ж, не відповідає. Анна справді спорудила монастир Святого Вікентія, отже, виходить, просила-таки сина?

Просити, може, й просила, але… Заміж Анна Ярославна вийшла за французького короля Генріха I у 1051 році, а вже в 1052-му народила свого первістка, майбутнього короля Філіппа І. То на чому ж базується твердження, що в Анни «довго не було дітей»?

Після Філіппа в Анни народилося ще двоє синів: Роберт і Гуґо Великий та дочка Емма.

Філіпп I – король Франції з 1060 року. Представник династії Капетингів. Правнук засновника династії Капетингів Гуґо Капета.

За традицією був коронований ще за життя батька в дитячому віці у 1059 році. Після смерті батька у 1060-му Філіпп без будь-яких утруднень був визнаний королем… Це непокоїло Анну, і вона в одному з листів писала:

«Чоловік мій Генріх від тяжких своїх трудів і міжусобиць, що його печалили, помер нині і віддав свій дух Богу.

Хай заспокоїть Господь його душу і збереже нас, нині сущих, в благості своїй. Звертаюся до тебе, о пане мій, з проханням прислухатись до слів моїх і виявити нам, які залишилися сиротами, покровительство, дати нам захист і мудру раду – адже без сумніву, славі твоїй послугує і справа ця і плоди її. Син мій і спадкоємець престолу Франції Філіпп у молодих літах залишився без батька. По закону – король, а за літами ще дитя».

Як прийнято в таких випадках казати: світ не без добрих людей. Малолітній король Франції на троні вцілів. Опікуном його був граф фландрський Бодуен V. Правда, він помер, коли Філіппу ледве п’ятнадцять виповнилося. Тоді ж юний король зважився стати на чолі війська, щоб втрутитись у внутрішні справи Фландрії, і зазнав нищівної поразки в 1071 році. Звідтоді (урок пішов йому на користь), більше не затівав великих походів.

Васали справно платили йому данину, і Філіпп був задоволений, і королівська казна була не порожньою. Правда, року 1094-го Філіпп потрапив під інтердикт (одна з форм середньовічного церковного покарання в католицизмі) і був відлучений папою Григорієм VII від церкви за те, що без причин розлучився зі своєю першою дружиною Бертою Голландською і одружився з Бертрадою де Монфор, графинею Анжуйською.

Десять років він прожив під тією карою, званою інтердиктом, аж доки у 1104 році не розкаявся. Обіцяв і клявся припинити зносини з Бертрадою, був прощений, але й далі жив із нею. Через те він не міг взяти участь у Першому хрестовому поході.

За Філіппа королівська влада міцно утвердилась в Іль-де-Франс. Від першої дружини мав четверо синів і дочку, від другої теж мав четверо дітей, хоч вони й вважалися незаконнонародженими.

Помер у 1108 році, побувши королем Франції замало не піввіку.

Був він товстим і лінивим тюхтієм. Але, для об’єктивності сказати, як і всі товстуни-лінивці, вдався незлобивим, а добрим та щирим. Над усе любив дітей – власне, не так дітей, як сам процес.

Другий син Генріха I та Анни Ярославни Роберт ніким не став.

Не встиг.

Життя його урвалося в неповні дев’ять років і він назавжди залишився для батьків дитиною.

Ще немовлям, місяців зо два від роду, Роберта впустила нянька – молода неуважна дівка. Чим вона думала і про що, як брала немовля на