Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Генерали імперії 📚 - Українською

Читати книгу - "Генерали імперії"

221
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Генерали імперії" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Генерали імперії» була написана автором - Валентин Лукіч Чемеріс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Генерали імперії" в соціальних мережах: 

Петро Дорофійович Дорошенко і Карл Густав Еміль Маннергейм… Що спільного між ними, чому відомий український письменник Валентин Чемерис з’єднав розповідь про долю цих двох історичних постатей у одну книжку? Один жив у XVII столітті, а другий — більш ніж на два століття пізніше, один був українцем, а другий — фіном. Але якщо придивитися уважніше, то спільного у українського гетьмана та національного героя фінів багато. Вони певний час служили імперії, вони обидва домоглися високих чинів у неї. Але і у Дорошенко, і у Маннергейма було в серці щось, перед чим не спроможні встояти ані чини, ані імперії. Це «щось» — любов до батьківщини. Саме заради цього і Дорошенко, і Маннергейм кинули виклик імперії, саме цьому вони присвятили своє життя…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

Валентин ЧЕМЕРИС

ГЕНЕРАЛИ ІМПЕРІЇ

БЕЗ ПРАВА ПОВЕРНЕННЯ

Історичний роман

Місто взяте, цар в полоні.

Що за славна перемога!

Л. Українка

«…Различные виды употребляемой у них казни суть: повешение, обезглавливание, умерщвление ударом в голову, утопление, погружение зимою под лед, сажание на кол и т. п. По большей части преступников, приговоренных к смерти летом, не казнят до зимы: тогда убивают их ударом в голову и пускают под лед…»

Джільс Флетчер. «О государстве Русском»

«При попытке к бегству — догнать и уничтожить на месте!»

Із «Днювальных записок приказа Тайных дел»

Повість перша

МОСКВА — КАМЕН

30 січня 1676 року в Москві, у своїх кремлівських палатах у віці 47 років несподівано помер цар Олексій Михайлович Романов. Так, так, той самий. З яким свого часу так необережно «породичався» Богдан Хмельницький, навіть не зчувшись, як, будучи гетьманом, главою вільної республіки опинився у чужого царя у підданих, а потім клопіт з ним мав Виговський, син Богдана Юрась і він, Петро Дорошенко, теж поповоював з покійним.

Взагалі, Романови хоч і досягли в Росії найбільшого злету — з пересічних бояр негадано поставали царями, правда, дякуючи смутному часу, але щастя-долі чи талану, здається, не мали. Принаймні на протязі перших ста років свого правління. Казали, що вони роковані, себто приречені на недовге перебування в цьому світі. Чи фатум над ними такий тяжів, чи недоля-невезіння їм ставили підніжку. А хто казав, що то рід їхній гнилим був, з червоточиною, і якийсь черв’ячок, робачок отакунький, передавався з покоління в покоління Романовим по чоловічій лінії, підточуючи та вкорочуючи їм віку.

Романови довго не жили.

Михайло Федорович, недоросль боярський, якого на Земському соборі в смутному 1613 році обрали царем (а він же пручався та віднікувався зі сльозами — так не хотів сідати на трон, вважаючи, що його посилають на вірну загибель), прожив усього 49 років і як був Мишком до обрання на царство, таким, власне, й залишився. Відзначився в історії тільки тим, що заснував правлячу династію Романових.

А далі пішло по низхідній.

Згадуваний син його Олексій, хоч на троні й просидів ніби ж немало — тридцять один рік (1645–1676), але прожив ще менше батька — 47 років. Відомий в історії головно тим, що був батьком Петра I, прозваного Великим, а найбільшим його досягненням на царюванні вважається т. зв. «возз’єднання» України з Росією. Ще б пак! Олексію Михайловичу за рахунок України вдалося значно розширити своє царство — майже на дурничку, якщо не рахувати кількох обіцянок, виданих наївним і довірливим малоросам, та ще завдяки політичній похибці чи недалекоглядності великого Богдана.

Олексій Михайлович, прозваний, до слова, Тішайшим, відзначився ще й деякими капризами-химерами, що потрапили навіть в архівні документи. Але ті його дивацтва швидше були від невігластва. Ось один з прикладів. Житель Арзамаса, якийсь Савка Федоров і його однофамілець, селянин Івашка, в’їжджали разом в Москву через Яузькі ворота і знічев’я грали на балалайці. За гру на балалайці прибульці й були в один мент схоплені препильною вартою і відправлені яко злочинці в Стрілецький приказ, де їх добряче для порядку висікли й відправили до Сибіру на заслання. А річ у тому, що Олексій Михайлович (може, тому й Тішайший) терпіти не міг гри на балалайці — найпоширенішому музичному інструменті руських. Навіть видав указ, яким зобов’язав своїх служивих відбирати в людей музичні «грища», спалювати їх, яко бісові штучки, а тих, хто не буде підкорятися і далі на них гратиме — пороти батогами й відправляти їх на вічне поселення… Куди б ви думали? Та в Малоросію. От яку «страшну» кару придумав було Тішайший своїм балалаєчникам.

Дізнавшись про такий указ Олексія Михайловича, Дорошенко (його саме тоді збиралися конвоювати в Москву) весело пожартував:

— Везіть, везіть мене в свою Москву, а я у вашій Москві на балалайці вшкварю і… Хоч і буду битий батогами за порушення царевого указу, але ж мене відправлять згідно з тим указом на вічне поселення не куди-небудь, а в Малоросію. Га?

Помер Олексій Михайлович, як уже вище згадувалося, у 1676 році, і тоді ж на трон було посаджено малолітнього сина його Федора. Воно б нічого (бо хто, як не син, успадкує батька-царя на троні?), але нащадкові на день смерті ледве виповнилося 15, і в Москві шепотілися, що царенко до всього ж ще й безнадійно слабує. Що тілом, що духом — юний царевич, який зненацька став царем, був тяжко хворим. Простіше, цар виявився… без царя в голові. А втім, в історії траплялися і не такі парадокси!

Йому б лікуватися в затишку й спокої, а його живосилом на трон — врешті-решт, це зведе юнака в ранню могилу.

За життя його невдалого російським царством, починаючи з 1676 року, але від його імені, імені слабого царя-підлітка охоче правили різні групи бояр — Федір взагалі не годен був самостійно вирішувати хоч якусь там справу! Перед вели родичі по материнській лінії цареняти бояри Милославські.

Жити Федору випало всього нічого — 21 рік. (Якщо зауважити, що дід прожив 49 років, а онук — 21, то, може, й справді фатум переслідував Романових?)

Того року, як везли Дорошенка до Москви, Федір був на троні вже другий рік. Здоров’я в царяти все погіршувалося і погіршувалось, а розуму, ясна річ, не прибавлялося, тож бояри розкошували, царюючи на свою вигоду.

І цей підліток з монаршим титулом мав приймати — з підказки бояр — гетьмана Петра Дорошенка, для якого це було навіть образливо. Цар у 15 літ! Та він же — хлопчина. Пахолок! Хоч і вінценосний, але ж хлопчак. Вчорашній дітвак! Ще й навіть не парубок і тим більше не парубійко, а швидше — підпарубчак. Чи, як в Україні кажуть, підпарубчий. По-їхньому, по-руському — хлоп. Чи — отрок, що більш врочистіше. І до цього пахолка-отрока, хлопа їхнього, і запрошено («запрошено»!) бойового полковника, гетьмана України. Тож в ті дні йому здавалося, що він потрапив у якусь казку, в тридев’яте царство, тридесяте государство.

Гетьмана ще везли до Москви (і ще не ясно навіть, в якій іпостасі — царевого гостя чи бранця?), а вже гонець, вискочивши з Москви навстріч валці з України, застеріг: його величність цар-государ прийме гетьмана 20 березня, а тому треба квапитись. Гетьман має бути в Москві хоча б на день раніше зазначеного строку. Петро Дорофійович

1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Генерали імперії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Генерали імперії"