Читати книгу - "Медлевінґери"

— Але що йому там… — почала Моа, поїдаючи жаданий сир очима. — О ні! Біля троянд! І ти гадаєш, він міг…?

— Зі своїх вікон він бачить наше подвір’я, — тихо сказав Йоганнес.

Нісс підсунув сир дівчинці.

— Бери вже, я наївся. Отже, він міг бачити, як вони приходили: Антак, потім Ведур.

— Усі могли це бачити, — кивнув Йоганнес. — Всі, у кого вікна виходять на наше подвір’я.

Нісс скочив на рівні ноги, перекинувши свою склянку. Кілька недопитих крапель мінеральної води вилилося на килим.

— Та це ж чудово! — вигукнув він. — І як ми досі до цього не додумались? Тепер ми знаємо принаймні, з чого нам починати наші пошуки!

— Ти хотів би обшукати всі квартири? — запитав Йоганнес. — Як ти це собі уявляєш?

Нісс знизав плечима.

— Я мертва, — знову заявила вже сита Моа й простяглася на підлозі. — І тому я сплю. А ви потім розкажете мені, як вирішили цю проблему.

Але Нісс із Йоганнесом так нічого й не вирішили. Враз обидва відчули, яка велика втома навалилася на них.

— Вранці, — запропонував Йоганнес.

— Вранці, — луною повторив Нісс.

Обидва попадали, хто де, і враз позасинали.

Прокинувшись наступного ранку, Нісс і Моа зрозуміли, що їм треба сидіти тихенько. Йоганнес снідав із матір’ю на кухні, а коли вона пішла до лазнички почистити зуби, хлопчик забіг до своєї кімнати й передав двом медлевінґерам пакет покраяного хліба.

— Якщо вона повернеться раніше, ніж я зі школи, залізьте під ліжко й не вилазьте! — сказав пошепки.

Нісс знаком показав, що зрозумів його, і заспокоєний Йоганнес подався, як і напередодні, до школи.

Але день, як з’ясувалося, випав йому неспокійний, у чому він незабаром переконався. Уже на першому уроці пан Країдлінґ викликав Йоганнеса з невиконаним домашнім завданням і кинув йому такий погляд, від якого мороз продер би і в найспекотніший літній день. «Кого запідозрити, як не його? — подумав Йоганнес. — Найпершого з усіх можливих злочинців!»

На першій великій перерві його перестріли Кевін із друзяками; ватажок приязним тоном нагадав хлопчикові про його борги. І саме тоді, коли Йоганнес стояв, оточений тими трьома хуліганами, огорнений сіро-синьою хмарою тютюнового диму, на них натрапив пан Країдлінґ.

— Отже, він іще й палить! — виснував пан Країдлінґ. — У доброму товаристві!

Оскільки поруч стояв Кевін, Йоганнес не насмілився виправдатися, що він не курить. І не зважився пояснити, чому тримають його ті троє. Він тільки дивився собі під ноги й бажав стати невидимим.

— І чого ти водишся з ними! — вичитала йому Ліна, що стежила за ним з іншого кутка подвір’я. — Ти ж їм, здається, заплатив?

Йоганнес знизав плечима.

— Він хоче більше, — буркнув він.

Ліна міцно взяла його під руку, і так разом вони обійшли подвір’я.

— Аякже! — сказала вона. — Вимагачі завжди так хочуть! Наче ти й сам не знаєш! Вони ніколи самі не перестають вимагати — поки їх не зупинять!

Йоганнес збагнув раптом, якої дурості припустився. Адже він і справді вірив, що після п'ятнадцяти євро усе припиниться — чи принаймні після двадцяти… І аж оце до нього дійшло, що цьому вимагацтву, мабуть, кінця-краю не буде.

— І скільки ж?

— Двадцять! — прошепотів Йоганнес. — Він знову нагадав, що всій моїй родині може загрожувати небезпека.

— Ні! — сказала Ліна. — Ти не можеш цього зробити!

Дзвоник сповістив, що перерва закінчилась, і школярі посунули в класи.

Йоганнес схопив Ліну за плече.

— І тоді ти будеш охороняти Брітту щоночі? — запитав він. — У них ніж, вони мені показали!

Чи, може, Томас її охоронятиме? Забиратиме з роботи? Щоночі?

Ліна скинула з плеча його руку.

— А де ти візьмеш гроші? — вже не так войовничо запитала дівчинка. — Ти маєш таку суму?

Йоганнес похитав головою.

— Я думав, може, ти позичиш? — запитав він.

Ліна покрутила пальцем біля скроні.

— І звідки в мене візьмуться гроші? — запитанням на запитання відповіла вона.

Цього дня Нісс і Моа не наробили у помешканні безладу. Прийшовши зі школи, Йоганнес застав їх перед телевізором у Бріттиній кімнаті: сиділи з виїденим пакетом хліба й витріщалися на екран.