Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

березня 2001 року в справі третього заявника, Паризький апеляційний суд повернувся в зв’язку з дифамаційним характером оспорюваних уривків до рішення, яке він постановив 13 вересня 2000 року в справі перших двох заявників. Однак, на думку Суду, це може об’єктивно виправдовувати побоювання третього заявника з приводу небезсторонності з боку суддів. У першому рішенні апеляційного суду від 13 вересня 2000 року певні уривки з книги, написаної першим заявником та опублікованої другим, були визнані дифамаційними. І тут це рішення стало res judicata. У другому своєму рішенні від 21 березня 2001 Апеляційний суд був зобов’язаний застосовувати цю підставу в відповідному аспекті спору, тим часом як питання про сумлінність або несумлінність третього заявника, на якому лежала відповідальність за публікацію петиції, що схвалювала згадану книгу й критикувала засудження перших двох заявників, в ньому залишалося відкритим і не зазнало преюдиційного впливу першого вироку. Отже, вважати, що двоє суддів із складу колегії, яка постановила одне за одним два розглянуті рішення, можуть кинути тінь на безсторонність суду, було б зайве. Насправді в тому, що стосується кваліфікації тексту як дифамації, будь-який інший суддя був би також зобов’язаний дотримати принципу res judicata, і це означає, що їхня участь не вплинула на відповідні частини другого вироку. Що ж до питання про сумлінність, яке в цих двох справах, попри зв’язок між останніми, було цілком різним, то якихось доказів, що наводили б на думку, ніби судді були в якийсь спосіб пов’язані оцінкою, даною ними в першій справі, немає...

80. Нарешті, цю справу вочевидь не можна порівнювати зі справою Сан-Леонард Band Клуб В. Мальта (№ 77562/01...), де судді мали вирішити, чи вони самі зробили помилку правового тлумачення або застосування в своїх попередніх рішеннях, тобто, йшлось про те, що вони мали ухвалити рішення щодо самих себе та своєї власної здатності застосовувати закон.

81. Отже, будь-які сумніви, що їх міг мати третій заявник стосовно неупередженості апеляційного суду при винесенні ухвали в другій справі, не можна вважати об’єктивно виправданими.

b. Особиста упередженість

«Деміколі проти Мальти» (Demicoli v Malta), 13057/87, 27 серпня 1991 року.

40. За умов цієї справи Палата представників при встановленні винуватості заявника, безсумнівно, здійснювала судові функції. ...

41. Двоє членів Палати, чию поведінку в парламенті піддали критиці в спірній статті і які ставили питання про порушення прав в Палаті, брали участь у всіх стадіях провадження у справі проти обвинувачуваних, зокрема стадії визнання винуватості та (за винятком одного з них, який на той час помер) призначення покарання.

Вже з цієї лише підстави безсторонність судового органу в цьому процесі, як видається, викликає сумніви і побоювання заявника в цьому зв’язку є виправданими ...

42. Отже, було порушення пункту 1 статті 6 ...

«Кипріану проти Кіпру» (Kyprianou v Cyprus) [GC] 73797/01, 15 грудня 2005 року.

130. ... Відповідно, Суд досліджуватиме низку тих рис поведінки суддів, які дають привід для розв’язання спірного питання щодо критерію суб’єктивності.

По-перше, судді в своєму рішенні про призначення покарання заявникові, визнали, що вони були «глибоко ображені» заявником «як особи»..., [і] на думку Суду, ця заява сама по собі свідчить про те, що слова і поведінка заявника заподіяла суддям особистої образи, та вказує на те, що йшлося про їхні особисті відчуття ...

По-друге, рішучі формулювання, які судді весь час використовують у своєму рішенні, передають почуття обурення і враженості, що суперечить безсторонній позиції, якої очікують від судових рішень...

По-третє, відтак вони перейшли до призначення покарання у вигляді п’яти днів ув’язнення з негайним виконанням присуду, вважаючи це «єдиною адекватною відповіддю». На думку суддів, «неадекватна реакція з боку законного і цивілізованого порядку, втіленням якого його є суди, означала б згоду на приниження авторитету судів»...

По-четверте, ще на ранньому етапі дебатів із заявником судді висловили думку, що вони вважають його винним у кримінальному злочині — неповазі до суду ... [потім] вони поставили заявника перед вибором: наполягати на своїх словах і обґрунтувати, чому йому не має бути призначене покарання, або відмовитися від своїх слів. Отже, фактично йому запропонували пом’якшити «шкоду, яку він завдав своєю поведінкою», а не захищати себе ...

131. Хоча Суд не сумнівається в тому, що суддям ішлося про гарантії здійснення правосуддя і доброчесність суддівського корпусу і що вони саме для цього визнали за належне негайно відкрити сумарне провадження, та, з урахуванням наведених вище міркувань, він робить висновок про те, що їм не вдалося віддалитися від цієї ситуації достатньою мірою.

132. Підкріплює цей висновок і та швидкість, з якою проведено судовий розгляд, і небагатослівність спілкування між суддями і паном Кипріану.

«Лендон, Очаковскі-Лоран і Жулі проти Франції» (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v France) [GC], 21279/02 і 36448/02, 22 жовтня 2007 року.

76. ... презумпція особистої неупередженості судді чинна, доки немає доказів протилежного... Третій заявник у цьому зв’язку стверджував, що мотиви, наведені в рішенні Паризького апеляційного суду від 21 березня 2001 року, а саме: «автори [петиції] не ставили [були] жодної іншої мети, ніж засвідчити свою підтримку Матьє Лендону, повторюючи та одночасно задерикувато схвалюючи всі ті уривки, які за рішенням суду визнано дифамаційними, й навіть не намагаючись поставити під сумнів дифамаційний характер зауважень», показують, що відповідні двоє суддів гадали, що образлива стаття, відверто й особисто їх зачіпала.

Суд не поділяє цього погляду. На його думку, це був просто один із чинників, який апеляційний суд врахував