Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Северсон під час усіх цих бурхливих подій майже забув про Ватсона. Нагадала йому про нього тільки розмова з праплемінником. Олаф поскаржився на безперервний головний біль, який іноді доводить його до нестями.

“Бодай би у тебе луснув мозок, то я б хоч позбувся клопоту! — подумав Северсон. Коли ж за мить усвідомив зміст свого потаємного бажання, здригнувся: — До чого вже я дійшов?! Такі думки може мати тільки боягуз! — гнівався він сам на себе. — Час летить, і мета подорожі наближається. Треба діяти!”

Тепер він стежив за Ватсоном в обсерваторії щодня. Після багатьох марних спроб йому вдалось нарешті його застукати.

Северсон ввімкнув відеофон і без особливої уваги спостерігав картину на екрані. Вона не зацікавила його, бо була надто схожа на всі попередні. Северсон уже знав кожен Ватсонів рух. Не було нічого особливого й у тому, що той набрав якийсь номер на відеофоні.

Однак те, що сталося потім, Северсона безмежно вразило. На екрані Ватсонового апарата з’явився кадр з кабіни управління. Чан-су розмовляв з Навратілом про нововиявлену планету в сузір’ї Альфа Центавра А. Ні один з учених відеофону не помічав.

“Хіба там не спалахнула сигнальна лампочка?”

Коли Ватсон наситився виглядом кабіни управління, він з’єднався з клубом. Там якраз було весело. Вроцлавський розповідав анекдоти, все товариство сміялось. Іноді посміхався й Ватсон.

В клубі також ніхто не помітив, що відеофон працює.

Северсон ляснув себе по лобі:

“Я просто дурень! Як це я не догадався зразу: Ватсон робить те саме, що й я — підслухує з допомогою відеофону. Що ж він хоче вивідати?.. Ні, тепер уже справді настав час втрутитись”.

Він вирішив одразу ж після чергування розповісти про все Алені й попросити, щоб вона поінформувала Навратіла про обох змовників.

Та тільки-но він зайшов до клубу, де мав зустрітися з Аленою, як зупинився вражений.

В порожньому залі біля вікна з покрученою сосною сидів… Ватсон. Він так заглибився в перегляд якихось паперів на столику перед ним, що нічого не помічав довкола.

“Ватсон у клубі?! Ніколи раніше він сюди не ходив. Що це він замислив?” — промайнуло в голові Северсона.

Ватсон тримався спокійно, його очі часом навіть посміхались двома віялами зморщок біля скронь. Переглянувши папери, він акуратно склав їх у великий стос, сперся ліктем на раму вікна і, машинально погладжуючи посріблене сивиною волосся, задивився у зоряне небо.

До залу поступово збирались усі астронавти. Кожен з них, помічаючи Ватсона, дивувався так само, як і Северсон, але ніхто з цього приводу не сказав ані слова.

— Як тобі подобається цей відвідувач? — прошепотів Северсон, коли до нього підсіла Алена.

— Я йому рада. Нарешті набрався розуму.

— Ти знала, що він сюди прийде?

— Так, мені про це сказав Навратіл.

— Звідки така зміна? Чого йому треба?

— Ти — невиправний! — засміялась Алена. — В усьому бачиш якусь таємницю.

— А отой приймач і зашифровані позначки — то нічого не означає?! — ображено запитав Северсон.

Алена вже не встигла відповісти. Навратіл підвівся і зробив знак рукою:

— Сідайте, друзі, послухаємо академіка Ватсона. Він хоче розповісти нам щось дуже важливе.

Северсон запитливо глянув на Алену. Вона знизала плечима.

— Знаю добре, що багато хто з вас вважає мене відлюдком, мізантропом… — сухо й холодно заговорив Ватсон. — Саме тому я хотів би звітувати за свою самотність… — Він помовчав і обвів поглядом присутніх. — Сьогодні я вже можу сказати, чому я не ходив до клубу. Мені потрібно було багато часу. Я намагався розгадати зміст слів незнайомої мови мешканців планети Ікс…

Серед нечисленної аудиторії прокотився рух здивування, але Ватсон не звернув на нього ніякої уваги.

— Сподіваюсь, мені це частково вдалося зробити… Алена злегка штовхнула Северсона і багатозначно підморгнула.

— Як я вже доповідав товаришці Молодіновій, планета Ікс надсилає свої передачі двома станціями. На жаль, другу я виявив тільки недавно, і передає вона на зовсім іншій мові, аніж перша. Тому вся моя робота стосується виключно потужнішої станції, яку ми вже чуємо багато років…

Ватсон підійшов до магнітофона і клацнув вимикачем. По залу розлігся скиглячий голос.

— Так говорять мешканці планети Ікс нормально. А тепер пустимо плівку повільніше… Будьте уважні… Найчастіше почуєте слова: “вехагете”, “есвеелес”, “охогхім”, “есвеелен”, “гехе”… Очевидно, це найбільш вживані незнайомими людьми вирази.

Я встановив слова, які найчастіше вживаються в більшості мов світу, і дійшов до висновку, що серед тих слів, які ви щойно почули, насамперед повинні знайтись займенники, дієслово “бути” і таке інше.

Було б надто довго описувати, як крок за кроком я розкривав зміст невідомих слів. Хто зацікавиться цією проблемою ближче, може вивчити цей ось матеріал, — поклав він руку на грубий стос паперів. — Я б хотів звернути вашу увагу, що шлях до розв’язання був дуже складний. Спочатку я звернувся до найрізноманітніших дешифрувальних систем, які відомі з найдавніших часів. Це нічого не дало. Потім я вивчив наукові праці академіків Грозного та Лекси, які розшифрували невідому письменність на написах зі Сходу. Але й це мені небагато допомогло. Тільки після цілого року марних шукань я помітив, що деякі слова, хоча й мають однакові літери, коли б це було сказано нашою мовою, вимовляються щораз по-іншому. Різниця тільки у висоті тону складів. Невідомі люди, власне, не говорять, а співають. Для нашого слуху це не дуже приємно, а для них — має велике значення. Окремі тони їм заміняють літери.

А тепер я прочитаю вам переклад