Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Війна з саламандрами, Карел 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Війна з саламандрами" автора Карел. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:
їх у повітря. Два корпуси саламандр там нібито загинуло!

- Атож, вояка з француза добрий,- підтвердив тоном знавця пан Повондра.- Той Жан наш теж був такий, що не підступай. Не знаю, звідки воно в нього й бралось. Напахчений, наче з перукарні, але як устряне в бійку, то вже бився так бився. Але два корпуси саламандр - то небагато. Як подивлюся,- замислився старий,- то з людьми люди краще вміли воювати. І швидше все було. Бо з цими саламандрами вже дванадцять років тягнеться, а все нічого, тільки підготовляють вигідніші позиції. Ех, як я був молодий, хіба такі бували бої! Тоді, було, зійдуться - з одного боку три мільйони солдатів і з другого три мільйони,- старий розвів руками так рвучко, що аж човен гойднувся,- та як ударять одні на одних! А це хіба справжня війна… - розсердився Повондра-батько.- Самі бетонні дамби, а щоб багнетна атака - де там!

- Та як же людям із саламандрами так битися! - став на захист новітніх методів війни молодий Повондра.- Як же ви підете в багнетну атаку під воду?

- Отож-бо,- зневажливо буркнув пан Повондра.- Не можуть вони з ними битися по-справжньому. А пусти людей на людей, то й рота роззявиш, як побачиш, що вони вміють. Що там ви знаєте про війну!

- Хоч би вона сюди не дійшла… - сказав Франтік трохи несподівано.- Знаєте, коли маєш дітей…

- Як це сюди? - вигукнув старий наче аж роздратовано.- Цебто сюди, до Праги?

- Та взагалі до нас, у Чехію,- засмучено пояснив Повондра-молодший.- Бо якщо саламандри вже під Дрезденом…

- Дурний! - докірливо сказав Повондра-батько.- Як вони сюди доберуться? Через наші гори?

- А по Лабі… Й далі понад Влтавою.

Повондра-батько зневажливо пирхнув.

- Таке скажеш - по Лабі! Це хіба до Подмокл, а далі як? Там, хлопче, скеля на скелі. Я там бував. Ні, сюди саламандри не доберуться, нам боятися нічого. І швейцарцям теж. Бач як воно вигідно, що в нас нема морських берегів, скажи? Нині нещасний той, у кого є море.

- Таж воно тепер уже до Дрездена дійшло…

- Там німці,- рішуче перебив старий.- То їхнє діло. Але до нас саламандри не доберуться, хіба не ясно? Адже їм перш довелось би розламати оті скелі, а хіба тобі втямки, скільки тут роботи!

- Що там робота! - похмуро відказав Повондра-син.- Роботи вони не бояться. Ви ж знаєте, що в Гватемалі вони ціле нагір’я затопили.

- Це інша річ,- відказав старий категорично.- Не плети дурниць, Франтіку! То було в Гватемалі, а не в нас. У нас зовсім не ті умови.

Повондра-молодший зітхнув:

- Вам видніше, тату. Але як подумаю, що ці потвори вже затопили п’яту частину всіх суходолів…

- Коло моря, дурню, тільки коло моря. Ти не тямиш політики. Адже ті держави, що коло моря, воюють із ними, а ми - ні. Ми нейтральна держава, і того вони не можуть на нас напасти. Отак воно. І не балакай безперестану, а то я нічого не спіймаю.

Над водою стояла тиша. Дерева на Стрілецькому острові вже відкидали довгі прозорі тіні на поверхню води. На мосту дзеленчав трамвай, по набережній гуляли няньки з колясочками та по-недільному статечні люди.

- Тату,- раптом шепнув Повондра-син якось по-дитячому.

- Що таке?

- То не сом?

- Де?

Якраз навпроти Національного театру з води вистромилась велика чорна голова й помалу рухалася проти течії.

- То сом? - знову спитав Повондра-молодший.

Батько пустив з руки вудку.

- Ото? - скрикнув він, показуючи тремтячим пальцем.- Ото?

Чорна голова зникла під водою.

- То не сом, Франтіку,- сказав старий Повондра якимсь чужим голосом.- Ходімо додому. Це кінець.

- Який кінець?

- То саламандра. Вони, значить, уже тут. Ходімо додому,- повторив він, неслухняними руками складаючи вудлище.- Це вже кінець!

- Ви весь дрижите,- злякався Франтік.- Що з вами?

- Ходім додому,- збуджено бурмотів старий, і підборіддя його жалісно трусилося.- Мені холодно. Мені холодно. Ще цього нам бракувало. Це кінець, розумієш? То вони вже тут. Господи, як холодно! Я хочу додому.

Повондра-син стривожено подивився на нього й схопився за весла.

- Я проведу вас, тату,- сказав він теж ніби не своїм голосом і сильними ударами весел погнав човен до острова.- Облиште, я сам прив’яжу.

- Чого це раптом так холодно стало? - дивувався старий, цокаючи зубами.

- Я триматиму вас, тату. Ходімо,- заспокоював його син, узявши під руку.- Ви, мабуть, застудилися на воді. То якась деревина пливла.

Старий тремтів, як осиковий лист.

- Знаю я, яка деревина. Ти мені будеш розказувати. Кому, як не мені, знати, що таке саламандри. Пусти!

Повондра-молодший зробив те, чого не робив ще ні разу в житті: покликав таксі.

- На Вишеград,- сказав він і підштовхнув батька в машину.- Я вас відвезу, тату. Воно й пізно вже.

- Ще б пак не пізно,- цокотів зубами Повондра-батько.- Таки пізно. Це вже кінець, Франтіку. То не деревина була. То вони.

Вдома синові довелося трохи не на руках знести старого сходами нагору.

- Постеліть, мамо,- квапливо зашепотів він на дверях.- Треба тата покласти, він чогось занедужав.

І ось Повондра-батько лежить у постелі; його ніс якось дивно зморщується, а губи белькочуть щось нерозбірливе. Який же він старий на вигляд, який старий! Ось наче трохи заспокоївся…

- Вам полегшало, тату?

В ногах у ліжка шморгає носом і плаче в фартух стара пані Повондрова; невістка розпалює грубу, а діти - Франтік і Марженка - втуплюють великі злякані очі в дідуся, ніби не впізнають його.

- Може, лікаря покликати, тату?

Старий Повондра дивиться на дітей і щось шепоче. Раптом з очей у нього бризкають сльози.

- Вам подати щось, тату?

- Це я, це я,- шепоче старий.- Щоб ти знав, це я в усьому винен. Якби я тоді не пустив того капітана до пана Бонді, то нічого цього б не сталося…

- Так нічого ж не сталося, тату,- заспокійливо сказав Повондра-син.

- Що ти тямиш,- прохрипів старий.- Це ж кінець,

1 ... 66 67 68 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з саламандрами, Карел», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з саламандрами, Карел"