Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Знизу долинув дзвіночком лунавший сміх  матусі.

-З кожною  секундою  я все більше сумніваюся,  що у жилах  моїх  батька й діда тече дельфійська кров.

-То правда. Ви якісь дикі і скажені. І геть не схожі на ельфів. Ну, хіба що вухами,  - швиденько виправилася Тамарі,  коли Грант люто на неї  подивився. На щастя,  він занадто швидко перевів ображений погляд  на кошеня.

Він з  такою  бридкістю  оглянув майбутнього "карлика", що Тамарі поспішно відвернулася, приховуючи посмішку, і, ставши на коліна, підняла кошеня.

Грант дивився на чарівну ельфійку, що стала його дружиною: вітерець грав золотими локонами, що впали на алебастрову щоку, губи зосереджено стиснуті, в одній руці вона судорожно стискала плед, в іншій - кошеня, що вже присмиріло і вкладалося спати. Сонячні промені, що пробивалися крізь мереживо фіранок, оточували її голову сяючим ореолом.

Мимовільна посмішка висвітлила смагляве обличчя. Грант повільно похитав головою.

- Ти така незвичайна, Тамарі.

Його рішення триматися подалі від дружини, поки та сама не виявить ініціативу, раптово і безжально було придушене непереборною потребою зім'яти її ніжні губи своїми. Лише разочок.

Не встиг він ступити до неї, як серце Тамарі забилося в тривожному очікуванні. Вона вже знала, про що провіщають ці очі, що горять пристрастю  та  його низький, трохи гортанний голос.

Стиснувши долонями її обличчя, Грант запустив пальці в рудуваті локони. Її щоки були гладкими, як атлас, а волосся - наче шовк. Грант трохи закинув голову дружини і з нескінченною ніжністю заволодів її губами, а коли вона несміливо відповіла на поцілунок, забув про все і хотів було притиснути її до себе, але кошеня, що вже пригрілося в її обіймах, голосно запротестувало пронизливим обурливим риком.

Грант різко відсторонився. Щильніше загортаючись у плед, Тамарі все ще безуспішно намагалася приховати, як розчарована раптово перерваним поцілунком.

- Я не витримаю  такого життя, - люто промовив Грант. – Я негайно займуся нашим окремим житлом. Й вихованням нашого сина. Від  цих  скажених  старих  він нічого доброго не навчиться. До речі… Рагнар вчора сказав,  що ти намагалася вийти з території  замку.

Тамарі здивувалася,  але заперечувати не стала, що про те вона навіть не думала.

- Я не збираюся перетворювати тебе на бранку. Але прошу -  не тікай. Дай нам ще один шанс. Сподіваюсь,  ти не пожалкуєш. Доречі,  Аркх  з  пошуковцями вже натрапили на слід твоєї  доньки. Не турбуйся за це.  Вони швидко знайдуть й повернуть дівчинку.

- Дякую тобі, - тихо промовила Тамарі.

А подумки подумала: « Як би ви її  не злякали…»

Але Грант  спохмурнів,  наче прочитав її думки.

- І ще одне. Я знайду тобі вчителя з  магії. Тобі треба навчитися хоча б  приховувати свої  думки.

Задумався. Почухав потилицю. Й вирішив змінити тему бесіди.

- Ти вже придумала для нього прізвисько? - спитав він, дивлячись на кошеня, безсоромно натягуючи шкіряні штани на голе тіло. Його чоловіче достоїнство просто кричало про почуття, що так обурювалися на той момент.

- Може, Пушок? - запропонувала Тамарі, любовно посміхаючись маленькому створенню.

Грант гидливо скривився.

- Тоді, Мурзик?

- Ти, мабуть, жартуєш.

- Милашка?

Грантові очі глузливо блиснули.

- Та ж він не зможе дивитися в очі іншим йолям!

– Не можна! - різко наказала вона, коли йольське кошеня вхопилося за край пледу маленькими зубками. У відповідь він потяг ще сильніше.

– Припинити! - пригримнув ельф. Миттєво розпізнавши владний голос, кошеня присмиріло, відпустило плед, вильнуло хвостом і негайно згорнувся біля ніг Гранта, поклавши голову на його начищені чоботи. В нагороду за такий неприхований вираз відданості він отримав погляд, сповнений такої невимовної огиди, що Тамарі, не в силах стриматися, дзвінко розреготалася.

- Ти що, не любиш тварин? - ледь вимовила вона, задихаючись від реготу.

- Тільки ненавчених і неслухняних, - буркнув він, не зумівши, проте встояти проти заразливих веселощів її мелодійного сміху.

- Я назву його Хмара! - Раптом оголосила Тамарі.

– Чому?

- Тому що якщо він колись перетвориться на величезного волохатого звіра, то буде схожий на чорну хмару.

- Правильно, - хмикнув й погодився Грант, відчуваючи, як з кожною хвилиною, проведеною в її компанії у нього покращується настрій.