Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 97
Перейти на сторінку:

— Так, — із сумом промовляю я, згадуючи, чого саме коштувала наша з нею схожість. — Вона померла під час пологів. Мене виховала бабуся, а батько… мамі не можна було вагітніти, для нього я була небажаною дитиною, та ще й точною копією коханої жінки. Тому стосунки в нас не склалися. Це після смерті бабусі йому довелося мене до себе забрати, а до цього…

Я змучено усміхаюся та падаю на ліжко. Дивлюся в стелю, уникаючи з Давидом зустрічатися поглядами. Ця тема для мене страшенно важка. Мене все ще не відпустило. Для тата хотілося бути найкращою і я довго вірила, що він любить мене. Поки не почула зворотне. Це боляче. Розбите дитяче серце складно зібрати назад.

— Мені здається ти помиляєшся, — Давид ставить тацю посередині ліжка, сам же лягає поряд. Знаходить мою руку та переплітає наші пальці. Від цього дотику тілом проходить приємне тремтіння. — Батько любить тебе й піклується. Просто чоловіки складніше визнають свої помилки. А іноді замість вибачень удають, що нічого не сталося.

Я знизую плечима.

Можливо, він має рацію.

Але…

— Вже не важливо. Того, що було, не виправити.

Відчуваю, як вниз щокою скотилася сльоза.

— Ти голодна? — переводить тему Давид, зрозумівши, що мені вона неприємна.

— Ні, — хитаю головою. — До того ж мені прописали сувору дієту і твої сендвічі до переліку дозволених страв не входять.

— Дідько, вибач. Принести тобі щось? — він підіймається на ліктях, дивиться на мене. А я не можу відвести від нього погляд. Мені так приємна його турбота. Хочу, щоб завжди був таким, як зараз.

— Я не голодна. Подивимося якийсь фільм? Спати однаково ще рано.

— Де пульт?

— На тумбочці.

— В мене є підозра, що твій батько кожні пів години буде зазирати до нас і перевіряти, як ми поводимося, — жартівливо підморгує мені Давид.

— Він учора намагався поговорити зі мною на тему статевого дозрівання та контрацептивів. Я сказала йому, що він запізнився на кілька років із цією інформацією. Здається, після цих слів йому навіть полегшало.

— Це більш актуально для твоєї сестри, — клацаючи пультом, промовляє Давид.

— Насті всього шістнадцять, у її віці я моркву в городі сапала, — хмикаю я. — Ну, і батько її обожнює, до двадцяти навряд чи когось підпустить.

— Я зустрів її, коли спускався сходами. Виглядає дорослішою. І жодної схожості з тобою не знайшов.

— Так, ми різні й не дуже ладнаємо, — кривлюся я, скоса зиркаючи на Давида. У серце ввійшла гостра голка ревнощів. Невже темноволоса Настя йому сподобалася більше, ніж я?

Весь вечір ми розмовляємо про усілякі дрібниці, дивимося повтор серіалу «Друзі», який, як виявилося, обоє обожнюємо, і я не пам’ятаю, коли востаннє почувалася настільки добре та затишно. Зараз ми більше схожі не на коханців, а на добрих товаришів. Тему моєї можливої вагітності ми не чіпаємо, що мене заспокоює. Перед сном до нас зазирає батько, сканує простір своїм чіпким поглядом і, впевнившись у тому, що ми поводимося чинно і пристойно, бажає нам доброї ночі та йде.

— Мені завтра на роботу рано, я скористаюся твоїм душем? — питає Давид, коли на екрані з’являються фінальні титри.

— Так, звісно, чистий рушник у шафі.

Давид ховається за дверима, я ж знімаю халат і залажу під ковдру. Пальці трохи тремтять. Цікаво, я колись зможу спокійно сприймати нашу з ним близькість? Ми всього лише збираємося спати в одному ліжку, але для мене це так зворушливо.

У кімнату Леонов входить в одному рушнику, обмотаному навколо стегон. Відвести погляд від його тіла майже неможливо. Я ковтаю слину, що зібралася в роті.

— Я не брав із собою одяг, сподіваюся, ти не проти, якщо я буду спати голяка? — його хитрі очі збивають мене з пантелику. Як же складно, коли ні чорта не розумієш у чоловіках.

— Я… мені не можна… — боязко промовляю я.

— А хто казав про те, що в нас цієї ночі щось буде, сонечко? — усміхається він і нахиляється до мене, щоб легко торкнутися губами скроні.

Давид лягає поряд, клацає пультом і кімната поринає в темряву.

— Солодких снів, — напівпошепки промовляє він.

— І тобі, — відгукуюся, але мій голос, здається, заглушає гулке биття мого серця.

Давид у мене дома. В одному ліжку зі мною. І він про мене піклується. Це все здається сном. Я навіть згодна хворіти щодня, щоб це тривало вічність.

1 ... 66 67 68 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"