Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

одне одного. Удалині був закуток. Там він стисне її в обіймах, її, мерзосвітну карлицю, він заволодіє нею, тому що він її жадав, навіщо обманювати себе, він за хвилину з нею кохатиметься, лише вони досягнуть затінку, тому що його член затверднув, коли він торкнувся її, а опущені очі Емператрис не могли цього не помітити, він жадав цю потвору, цього пуголовка з головою собаки, яка кусає й не відпускає, й тягне здобич за собою, вхопити її руками, упхати в неї свій член, убити її насолодою, нанизуючи її зі стогонами на свій велетенський прутень…

Він відчув вологу у своїх штанях. Його член охляв. Спершись ліктями на стіл обабіч «Оліветті», він сховав у долонях обличчя. Як утекти? І куди? Зникнути. Не жадати й не бути жаданим. Чиста сторінка вставлена в друкарську машинку. Піти по Емператрис. Обдурити її, щоб вона йому віддалася.

— Емператрис, прошу вас, пробачте мою настирливість. Зрештою, я нічого не вартий, я лише богемний волоцюга, який вештається на заході сонця в пошуках ідеалу, який постійно від мене вислизає і до якого моїм рукам ніколи не доведеться доторкнутися… Емператрис, виходьте за мене заміж.

Голова Умберто впала на друкарську машинку. Його руки скинули зі столу лампу. Його тіло зісковзнуло зі стільця і зсунулося купою сміття на підлогу.

***

Ногами я знайшов капці, абияк накинув на себе халат, Емператрис, Емператрис, Емператрис, дістатися через луг до помешкання карлиці, постаратися не померти, хоча хто знає, може, так буде краще, втім, ні, краще померти на руках у відразливої карлиці, ніж покинутим у мовчазній вежі, призначеній досконалій істоті.

Мені відчинили. Дякую, матінко Беніто, ви завжди опиняєтеся в правильному місці, щоб мені відчиняли двері в потрібний момент. У будуарі Емператрис усі голі, усі ці потвори, які мене тягнуть, Мельчор, Басиліо, я бачу їхні зухвалі вади, немовби вони втратили сором, вони не вдають, що їм соромно, ви всі сховані тут, в Ринконаді, де ви знаєте, що ніхто не поверне голову, щоб подивитися на вас, насміхаючись, ви в безпеці, вас тримає в заручниках коло страху, ви ніколи не полишаєте Ринконади, хоча ви можете це зробити, вам це дозволено, але ви не виходите, ви не можете вийти, як і я, якому так само дозволено і який так само не може вийти, хоча він і нормальний, ви бачите, що я нормальний, як вам не бачити, якщо ви вкладаєте мене на сітчастий шезлонг Емператрис рожевого кольору… Вам, потворам, страшно виходити, нам страшно виходити, ми боїмося, що нас побачать, і тому ми ховаємося тут, як не боятися докторові Асулі, якщо хтось побачить його тіло, вкрите лускою, чи руки, як у хижого птаха, які мене торкаються, обмацують, оглядають, тимчасом як Емператрис знімає з мене халат, залишає мене в самій піжамі, торкається мого лоба, обмацує далі, і від цього доторку карлиці я не можу стриматися, мене вивертає і я серу рідким смердючим чорним лайном, заляпуючи шезлонг, обюссонський килим, мініатюрні меблі, тюль; голі потвори затуляють обличчя білими хустками, затикають носи, втікають, не витримуючи мене, я надто огидний, доктор Асула доходить висновку, що виразка кровоточить уже декілька днів, — стан важкий, потрібно оперувати, — оперувати не можна, я занадто слабкий, я втратив дуже багато крові, він припідіймає мою повіку, — бліда, потрібен аналіз крові, потрібно виміряти тиск, — принесіть мені мої апарати, — кров’яний тиск падає, падає, падає, падає, потвори затикають носи, гидуючи мною, але цікавість не дає їм зрушити з місця, вони затуляють обличчя хустинками, адже я продовжую срати, — переливання крові, — каже доктор Асула, в руках доктора Асули мені немає чого боятися. Хто хоче стати донором для дона Умберто, я, я, я, я, всі хочуть пожертвувати свою монструозну кров, немов бажаючи її позбутися, вони одяглися в біле, щоб приховати те, що я застав їх посеред оргії, вони голі, проте одягнені в біле, вбрані в медсестер у фартухах і масках, які не приховують їхньої потворності, ти — Меліса, тебе я впізнав через твої темні окуляри, ти — Басиліо, тебе ні з ким не сплутаєш, а ти — Емператрис, ти — Асула, ти — Матео, і навіть телефоністка з кажанячими вухами покинула свій комутатор, щоб також перебратися на біле і явити те, що потрібно явити — таємничий орден ченців у білих доміно, зібраний на чарівний бал, на якому не потрібні маски, тому що кожен із них уже має власну; потвори, вбрані у білі доміно й чарівні маски, ставлять термометри й зонди, роблять уколи, клізми й рентгенівські знімки, ось ампула сироватки порожніє згори всередину мене. Через червону крапельницю до вени на моїй руці надходить із іншої вени кров потвори, і я відчуваю, як усередині мене починає текти могутня кров Басиліо, як у мене виростають руки і випинається щелепа, мене опотворюють, Бертина кров паралізує мені ноги, і тепер я можу лише волочити їх для краси, як хвіст ящірки, білі доміно нівелюють конкретні й індивідуальні вияви потворності, й ось я вже не можу визначити, хто є хто, але це байдуже, тому що я розрізняю ту кров, яка в мене надходить, так ніби вона має різний смак, який мені вдається впізнати: кров Емператрис укорочує мене, від крові Боя в мене виростає горб, Мельчорова кров наповнює мене червоними згустками, які утворюють щось на зразок мармуру, розлившись білизнóю крові Меліси, я втратив власну форму, я не маю визначених меж, я мінливий, нетривкий, немов зображення на плесі води в русі, який деформує мене, аж доки я вже більше не я, а лише розмите світло зорі свідомості, населеної постатями в білому, які підходять до мене, проколюють мені вену, скільки червоних тілець, майже не залишилося, мені роблять укол, щоб зняти біль, але якщо я не відчуваю болю, ви вигадуєте мені цю хворобу, навіщо ви хочете переконати мене в тому, що я у важкому стані, якщо я не відчуваю болю, ви підходите до мене й міряєте мою температуру, ви підходите й міряєте тиск, хитаєте головами: погано, йому гіршає, він втрачає забагато крові, треба зробити ще одне переливання, — чия це буде кров цього разу, чию потворність ви увіллєте в мене, чия знатна кров доєднається до моєї незначущої крові, кому належить це невідоме тепло, яке крапля за краплею проникає в мене, щоб урятувати мені життя.

Але навіщо мене рятувати? Які збочені задуми мають ці потвори, перевдягнені в галантні доміно вісімнадцятого сторіччя, з яких лише стирчать огидні маски? Хтось