Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Цей худорлявий хлопчина зміг віднайти внутрішній спокій завдяки пасивному супротиву. Він контролював своє тіло і не звертав уваги на охоронців. Клей (416) написав зворушливу розповідь про те, як він виграв змагання між особистою волею і встановленою владою:

Відмовившись від їжі на очах старшого наглядача вечірньої зміни, я вперше відчув задоволення від перебування у в’язниці. Мені сподобалося, що я вивів його [Гельманна] із себе. Потім мене кинули до Ями, але я торжествував. Я був майже впевнений, що вичерпав його ресурси, бо спромігся використати їх проти нього. Я усвідомив, що в Ямі буду абсолютно самотнім, а це просто розкіш для мене. Те, що Гельманн карав інших, мене зовсім не хвилювало. Я прорахував те, що цей привілей (побачення з друзями й рідними) наглядачі не можуть скасувати. Я підготував себе до того, що залишуся в Ямі до десятої ранку. Там я був дуже далеким від Клея: я був 416-м. Мені справді хотілося ним бути. Цей номер дав мені нову ідентичність, бо 416-й знайшов власний вихід із ситуації. Я не відчував жодної потреби думати про колишню мужність, бо це все пов’язане із моїм старим ім’ям. Десятисантиметрова смуга світла пробивалася у замкнені двері Ями. Я стежив за цією смугою, і десь години через три мене наповнив спокій. Це була найпрекрасніша річ у тюрмі. Але це не якась суб’єктивна думка. Підіть самі й подивіться. Потім об одинадцятій вечора мене випустили і я повернувся до свого ліжка. Тоді я відчував, що переміг — моя воля виявилася сильнішою за ситуацію. Тієї ночі я спав дуже добре.

ПОПЛІЧНИК ВИКАЗУЄ СЛАБКОДУХІСТЬ

Курт Бенкс розповідає мені, що з усіх наглядачів він найменше поважає і любить Бардена, бо той трохи підлабузник — підлизуючись до Гельмана, живе при ньому причепою. Я відчуваю те саме, хоча, з погляду в’язнів, інші охоронці створювали ще більшу загрозу для їхньої психіки й виживання. Хтось із персоналу підслухав хвастощі Бардена, що минулого вечора він спокусив дружину свого друга. Вони втрьох щотижня грали в бридж, і попри те, що ця двадцятивосьмирічна мати двох дітей віддавна привертала його увагу, він ніколи не мав думки залицятися до неї — до цього часу. Можливо, саме нововідкрите відчуття влади додавало йому хоробрості, щоб обманювати і робити рогоносцем свого старого друга. Якби це було правдою, з’явилася б іще одна причина його не любити. Потім ми ще знайшли у біографії Бардена інформацію про те, що його мати втекла з нацистської Німеччини, і це додало позитивних барв до нашої оцінки цього складного чоловіка.

Доповідь зміни Бардена приголомшливо чітко відображає офіційні зміни у поведінці персоналу:

У нас криза керування. Ця бунтарська поведінка [голодування

416-го] потенційно підриває той повний контроль, який ми маємо над іншими. Я дізнався про особливості характерів різних номерів [цікаво, що він називає їх «номерами»: явне знеособлення ув’язнених] і пробую використати цю інформацію для опанування ситуації.

Він також вважає, що це відбулося через нестачу підтримки йому й іншим наглядачам з нашого боку: «Справжні проблеми почалися під час обіду — ми прагнули дізнатися від начальства в’язниці, як нам упоратися з цим спізнілим бунтівником, бо нас непокоїло те, що він не їсть... Вони були навдивовижу байдужі». (Ми визнаємо себе винними, що не проконтролювали і не навчили.)

Наступний вчинок Бардена пом’якшує мою негативну думку про нього. «Мені нестерпна думка про його [416-го] подальше перебування в Ямі, — пише він. — Мені воно видається небезпечним [позаяк правила скорочують перебування наодинці до однієї години]. Я сперечався з Дейвом, а потім тихо відвів 416-го до камери. — І додає. — Але з відтінком зловтіхи я наказав йому взяти сосиску з собою до ліжка»[130].

Цей позитивний погляд на Бардена підтверджує коментар Джеррі (5486), єдиного ув’язненого, який добровільно відмовився від своєї ковдри на підтримку Клея (416): «Я був засмучений діями і планами “Джона Вейна”. [Барден] підійшов до моєї камери, знаючи, що я співчував Клеєві, і сказав, що його не триматимуть там усю ніч. “Ми відведемо його назад, як тільки всі заснуть”, — прошепотів мені він і знову повернувся до своєї маски жорстокого хлопця. Це виглядало так, начебто він забажав чесно і відверто порозмовляти в епіцентрі конфлікту»[131].

Джеррі не тільки співчував 416-му, а й навіть вважав, що знайомство з Клеєм — найкраще, що трапилося з ним за весь час експерименту: «Я бачив хлопця, який усвідомлював, чого він хоче, і був готовий все стерпіти, щоб це осягнути. Він був єдиним, хто все поставив на кін, не продався, не виправдовувався і не звеличував себе»[132].

У звіті тієї нічної зміни Барден зазначає: «Між ув’язненими немає жодної солідарності, за винятком 5486-го, який завжди вимагав рівного розподілу привілеїв між усіма». (Я погоджуюся, що це справді причина поважати Джеррі (5486) більше, ніж інших ув’язнених.)

Цей потужний і глибокий досвід збагатив моє розуміння складності людської природи: коли думаєш, що когось розкусив, то раптом усвідомлюєш, що знаєш лише маленьку частинку його внутрішнього світу, опираючись на інформацію з обмежених особистих чи опосередкованих контактів. Як тільки я теж почав поважати Клея (416) за його силу волі перед лицем настільки сильної опозиції, то дізнався, що той далеко не Будда. У підсумковому інтерв’ю Клей поділився своїми думками про страждання інших ув’язнених, спричинені його голодуванням: «Якщо я намагаюся вибратися й наглядачі створюють важку для інших людей ситуацію, бо я намагаюся вибратися, то мені глибоко пофіг».

Його друг Джеррі представляє захопливе бачення складних ігор розуму, у які він грав — і програвав — у цій в’язниці.

Що довше тривав експеримент, то частіше я міг виправдовувати свої дії словами “Це лише гра, і я знаю про це. Я можу досить легко її продовжувати, і вони не зможуть затьмарити мій розум, тож я пройду через ці випробування”. Це мене влаштовувало. Я насолоджувався перебігом подій, підраховував гроші й планував утечу. Я почувався досить зібрано, і вони не могли вивести мене з рівноваги, бо ставши спостерігачем я відмежувався від цього всього. Але тепер я усвідомлюю, що не важить, наскільки я сам вважав себе зібраним, — у в’язниці я часто менше контролював свою поведінку, ніж мені здавалося.

Не важить, чи я був щирим і дружнім з іншими ув’язненими, я все одно поводився як відокремлена, егоцентрична особистість, будучи скоріше розсудливим, ніж співчутливим.

Я добре ладнав з іншими — у свій відособлений спосіб, —