Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Айза мугикнула. Перший тиждень, що вона провела у “Кривому горбу”, вона займалася винятково такими скаргами, тож знала наскільки дивними вони можуть бути. 

 – Але останнім часом вони вже щось зовсім з глузду посходили, – пожалілася Ліста, починаючи швидко перетасовувати листи у руках. – Знаєш, раніше вони хоча би робили вигляд, що це якось має нас стосуватися… Всі ці стукоти вікон вночі, дивні протяги.. Але це! Сил моїх вже немає! 

 – Що там таке? – запитала Айза чи не навмисно. Краєм ока вона бачила, що Рем поряд переминається з ноги на ногу – нетерпляче і невдоволено. Зовсім трошки вона сподівалася, що зрештою він знудиться і піде геть, і ситуація якось вирішиться сама собою. Та в ньому точно було більше терпіння, ніж Айзі здавалося спершу. 

 – О, ти не повіриш. Смердючий город. 

Айза невпевнено посміхнулася. 

 – Що?

 – Смердючий город. Ось вона – сучасна некромантія. Маємо йти у передмістя і перевіряти, чому у якогось сусіда смердить город. 

Рем засміявся – дивним, майже форсованим сміхом, що не міг обдурити ані Айзу, ані Лісту. Обидві подивилися на нього із подивом. 

  – Мусимо вже йти, Айзо, – за мить сказав Рем, кидаючи погляд за вікно. 

З незадоволенням Айза зрозуміла, що темрява за вікном вже і справді почала напосідати, і Тесей, певно, не збирався йти до “Кривого горба”. Можливо, він пішов відразу на кладовище. І вона також мусила іти – ось тільки зовсім на інше, і зовсім не із Тесеєм, а у значно менш приємній компанії. 

З іншого ж боку… 

Тесей її справді образив – навмисно чи ні. Можливо, час наодинці, щоб обдумати свої помилки, йому і не нашкодить. 

Айза важко піднялася, торкаючись ручки серпа відточеним і давно звичним рухом. 

 – Ходімо, – з зітханням сказала вона. 

Рем спробував подати їй лікоть, але Айза зробила вигляд, що не помітила цього жесту. Швидкими кроками, що гулко відбивалися від плиток підлоги вона поспішила до виходу, тож Ремові залишалося тільки поспішати за нею.