Читати книгу - "Каравал"

В її серці зажевріла надія, невагома, порівняно з тягарем її горя. Нечітка, слизька, за яку неможливо було вхопитися.

Адже рятувати тепер потрібно було не лише Джуліана.

Знову запекло у грудях. Телла та Джуліан обоє мертві. Вона має обирати! Хіба вона має право вибирати? Невже її сестринська любов така слабка, що вона ще сумнівається? А може, Джуліан значив для неї значно більше, ніж вона усвідомлювала? Вона мала обрати Теллу, але зволікала з цим, сподіваючись на чудо, що допоможе врятувати їх обох.

Сестра чи чоловік, котрого Скарлет покохала?

Джуліан помер через неї. Він ризикував усім заради неї, коли зустрічав її батька, коли віддавав кишеньковий годинник з координатами. Скарлет згадала його схвильований голос, коли він намагався розповісти правду. Він міг і не захищати її, однак зробив усе, що міг. Він змусив її відчути те, про що вона навіть не могла мріяти. Те, за що вона його завжди любитиме.

Але ж Телла була не просто сестрою, вона була найкращою подругою для Скарлет. Єдиною живою душею на білому світі, котру вона любила понад усе. Душа, дбати про яку, було її відповідальністю.

Скарлет повернулась до Легенди. Рішення прийнято.

— Я перемогла. Ви винні мені бажання.

— Боюсь, моя відповідь «ні», — фиркнув Легенда.

— Тобто «ні»?

— Судячи з вашої поведінки, — сухо відповів Легенда, — гадаю, ви чудово розумієте, що я маю на увазі.

— Але ж я виграла гру, — заперечила Скарлет. — Я розв’язала усі ваші загадки. Я знайшла сестру. Ви винні мені бажання.

— Ви і справді вважаєте, що я подарую вам бажання, після всього, що сталося? — свічки довкола Легенди затріпотіли, ніби сміялись разом з ним.

Скарлет стиснула кулаки, повторюючи собі, що більше не плакатиме, навіть не зважаючи на те, що сльози обпікали краєчки очей. Дати їй лише одне бажання, змушуючи обирати між двома найдорожчими людьми, було і так неабиякою жорстокістю, однак це не можна було навіть описати словами.

— Невже вам байдуже, що загинули двоє невинних людей? Невже немає у вас і крихти жалю?

— Якщо я такий мерзенний, чому ви й досі тут? — запитав Легенда. Коли він поглянув на неї, в його очах вже не було божевільного блиску. Якби це був хтось інший, Скарлет могла б заприсягтись, що він виглядав засмученим.

Можливо, це все через її горе. Скарлет наче огорнула пелена, від чого й Легенда потьмянів. Він неначе потух. Неначе чари довкола нього зникали, і він більше не був тим Легендою, що раніше. У тунелі бліда його шкіра неначе сяяла, а тепер виглядала сірою, брудною. Здавалось, вона дивилась на зображення Легенди, яке з часом вицвіло.

Роками Скарлет вірила, що ніхто не може бути гіршим за батька, і немає чарівника потужнішого за Легенду. Та фокуси з вогнем магістра Каравалу більше не вражали Скарлет. Можливо, він сказав, що не подарує їй бажання, бо просто не здатен це зробити?

Проте Скарлет побачила чимало див, щоб у них вірити. Вона знала багато цікавих історій про магію. Джован розповідала, що магія здатна живитися часом. А бабуся була певна, що бажання — рушій будь-яких чарів. А Джуліан віддав краплю своєї крові, тим самим подарувавши їй день життя.

Кров. Саме вона у Каравалі мала потужні чарівні властивості. Якщо крапля могла подарувати людині день життя, можливо, Скарлет могла повернути життя Джуліанові і Теллі, віддавши їм необхідну кількість крові!

Вона повернулася до Джован.

— Як мені спуститись вниз? — не мала певності, чи дівчина їй відповість, але Джо одразу їй все пояснила.

Внизу владарювала темрява. Ліхтарі ледь жевріли, сповіщаючи про настання останньої години ночі. Довкола Телли зібрався натовп. Люба Телла, котра більше не була її Теллою. Без усмішки та сміху, секретів і гострих слів, і всього того, що робило її рідною сестрою Скарлет.

Не звертаючи увагу на ґав, Скарлет стала на коліна. Ноги потонули у калюжі крові навколо понівеченого тіла. Моторошний вигляд потрощених кінцівок, медове волосся просочилося червоним.

Скарлет щосили гризонула палець, аж поки на долоню не полилася кров. Потім притиснула її до синіх нерухомих губ.

— Телло, пий! — гукнула Скарлет. Пальці тремтіли біля Теллиних вуст, але сестра не ворушилася і не дихала.

— Будь ласка, це ж ти казала, що життя прекрасне! — шепотіла Скарлет. — Ти не можеш зараз покласти цьому край. Як же ж я хочу, щоб ти повернулася до мене! — Скарлет заплющила очі і повторила бажання, як молитву.

Вона перестала вірити у здійснення бажань, коли батько вбив Філіпа, але Каравал змусив її знову повірити у чари. І байдуже, що Легенда відмовився подарувати їй бажання. Усе було як казала її бабуся: «Якщо людина прагне чогось понад усе на світі, вона може віднайти крихту магії задля його здійснення».

Понад усе Скарлет любила сестру, і можливо, у поєднанні з чарами Каравалу цього буде досить.

Вона й далі повторювала своє бажання, а ліхтарі зі свічками поволі згасали. Невдовзі згасли всі вогники, як і життя її сестри. Все марно.

Сльози котилися по щоках Скарлет. Вона могла отак тримати Теллу, доки сльози не висохнуть, і вони з сестрою не перетворяться на порох — як засторога для тих, хто занадто захопиться ілюзією Каравалу.

Ці сльози могли б стати фіналом історії, але тієї миті, коли от-от мало зійти сонце, у найтемнішу мить перед світанком, темна рука обережно торкнула плече Скарлет.

Скарлет підвела голову й побачила Джован. Зі свічок і ліхтарів курився дим, тому Скарлет її майже не бачила, лиш упізнала за жвавим голосом.

— Невдовзі офіційне завершення гри. От-от зазвучать ранкові дзвони, люди почнуть пакувати речі. Я думала, ви захочете забрати речі сестри.

Скарлет підвела голову на Теллин балкон без перил і відповіла:

— Мені нічого там не потрібно.

— Можливо, ви щось там знайдете для себе, — сказала Джо.

День після Каравалу

39