Читати книгу - "Брама Птолемея, Джонатан Страуд"

Натаніель був у лінзах — завдяки їм він крізь темряву зали бачив усе. Він уже хотів був підхопитись, та зненацька йому в шию вперлось холодне вістря кинджала. Мейкпіс зашепотів йому на вухо:

— Не робіть дурниць, друже! Це найголовніша перемога мого життя! Хіба те, що ви бачите, — не найвище мистецтво? Сидіть, відпочивайте, милуйтеся! А якщо хоч трохи поворухнетесь, ваша голова полетить у партер.

Хвиля поглинула вже більшу частину зали, а біси все прибували й прибували. Натаніелеві очі зупинились на ложах навпроти: наймогутніші чарівники теж познімали свої лінзи, але ж вони сидять нагорі, як і він. Вони напевно побачать, що тут коїться, щось зроблять… Він зі страху роззявив рота. До кожної ложі крізь портьєри прослизнуло по четверо-п’ятеро демонів — більших за тих, що діяли внизу: великих фоліотів і джинів з тонкими білими станами, сплетеними зі скручених жил, — і тепер вони всі юрмилися за плечима чарівників. Вони непомітно оточували найперших осіб імперії — і Деверо, що всміхався й вимахував руками в такт музиці, і Мортенсена з Коллінсом, які, згорнувши руки, куняли в своїх кріслах, і Вайтвел, що позирала на годинник, і Малбінді, яка саме черкала нотатки в записнику, — підкрадалися, стискаючи в кулаках мотузки, підставляючи до ротів ганчірки, нечутно розгортаючи тенета, — і нарешті застигли за їхніми спинами, наче надмогильні пам’ятники. А потім, ніби за єдиною мовчазною командою, водночас накинулись на всіх.

Панна Малбінді ледве встигла побачити свого супротивника — її вереск гармонійно підхопило виття скрипок. Панна Вайтвел, борсаючись у кощавих обіймах демона, зуміла запалити на кінчиках пальців Пекельний Вогонь — менше ніж за секунду він згас, а потім їй заткнули й зав’язали рота, обірвавши закляття на пів слові. Полум’я згасло, а панна Вайтвел упала на підлогу під тягарем тенет.

Пан Мортенсен мужньо видирався з лабет трьох гладких фоліотів. Мендрейк почув, як він, заглушуючи оркестр, викликає свого демона. Однак він, як і решта глядачів, слухняно відпустив свого раба, тому виклик залишився без відповіді. Поряд із ним пан Коллінс упав без жодного звуку.

Арія скінчилася. Пан Деверо, прем’єр-міністр Великої Британії, підхопився. Він щиро аплодував, а в очах у нього блищали сльози. А тим часом у його ложі, за його спиною, скрутили і вбили трьох його охоронців. Пан Деверо зірвав з лацкана пришпилену троянду й кинув її юнакові на сцену. Демон уже підступив до нього, але прем’єр нічого не помічав — він вимагав виконати арію на біс. Юнак на сцені вклонився, підняв троянду і, несподівано пожвавішавши, махнув нею в бік урядової ложі. Аж тут тварюка, що стояла за прем’єровою спиною, виступила з темряви. Юнак зойкнув, знепритомнів, хитнувся — й полетів зі сцени до оркестрової ями. Приголомшений Деверо позадкував — і натрапив на демона. Він обернувся, щось писнув — і його огорнули чорні крила.

Для Натаніеля все це сталося за одну мить. Унизу хвиля бісів досягла вже передніх рядів партеру. Всі люди були скручені, їхні роти — позатикані кляпами, й на плечах у кожного глядача сидів переможний демон.

У паніці Натаніель поглянув на ложу Фаррар. У її кріслі вже сидів вишкірений демон, а на його плечах борсався хтось зв’язаний. Хлопець оглянув залу — і побачив єдиного чарівника, що міг би вчинити спротив.

Пан Шолто Пінн, що з самого початку вистави набундючено сидів у своїй ложі, не зняв лінз — із тієї простої причини, що ніколи не носив їх. Він не звернув уваги на Мейкпісове розпорядження — й сидів з моноклем у лівому оці. Вряди-годи він виймав монокль і протирав його носовичком. Цим він і займався, коли до зали вдерлася хвиля бісів. Однак пан Пінн встиг повернути монокль на місце вчасно, щоб побачити демонів на середині їхнього шляху.

Він вилався, схопив ціпок і обернувся — саме тоді, коли до нього вже підбиралися навшпиньки три незграбні тіні. Шолто без жодного слова підняв ціпок і вистрелив Плазмою — одна з тіней завила й розсипалась на порох, інших дві майнули геть: перша видряпалась на стелю, друга припала до підлоги. Ціпок стрельнув знову — тінь на стелі злегка зачепило. Демон зі скімлінням звалився вниз і повис на кріслі. Аж тут тінь на підлозі рвонулася вперед, витягла в старого його ціпок — і, вдаривши ним, як кийком, повалила Шолто на землю.

Мейкпіс, сидячи в своїй ложі, спостерігав це з невдоволеною гримасою.

— Отак завжди! — замислено промовив він. — Жоден твір мистецтва не буває досконалим: щоразу знайдеться якась вада. І все-таки, якщо не рахувати Пінна, можна вважати, що все було виконано якнайкраще!

Тримаючи кинджал біля горла Натаніеля, драматург підхопився з крісла й ступив уперед, щоб краще бачити те, що діється в театрі. Натаніель тихенько повернув голову — й зустрівся поглядом з Кіті. Не маючи лінз, дівчина помітила це все лише в останню мить, коли в темряві спалахнули дві Піннові Плазми — і переможні демони почали один за одним з’являтись на звичайному рівні. Виряченими очима вона втупилась у Натаніеля — й нарешті побачила Мейкпіса з кинджалом. На її обличчі відбилися збентеження, сумнів і недовіра. Натаніель далі дивився їй в обличчя — і самими губами благав зробити що-небудь, показуючи бровами, що саме… Якби вона змогла хоч на мить відбити кинджал, він накинувся б на Мейкпіса й вирвав зброю з його руки. «Мерщій!» Якби вона зробила це зараз, поки шаленець не звертає на нього увагу..

Кіті поглянула на Мейкпіса, тоді — знову на Натаніеля. Насупилась. По Натаніелевій щоці заструменів піт. Усе даремно — вона йому не допоможе. Та й навіщо? Вона ж зневажає його…

Мейкпіс тим часом сперся об перила і вряди-годи тихенько хихотів, спостерігаючи за новими збиткуваннями демонів з чарівників. І щоразу, коли його тіло здригалось, кинджал дедалі глибше встромлявся в Натаніелеву шию.

Аж тут Натаніель побачив, як Кіті ледь помітно кивнула. Напружилась, приготувалась до стрибка. Він облизав губи, приготувався…

Кіті Джонс стрибнула вперед. І відразу зелена блискавка вдарила в неї, відкинула її на перила ложі, які тріснули від удару. Її тіло огорнув смарагдовий вогонь, руки й ноги здригнулись, волосся закурилося димом… Вогонь згас — Кіті сповзла на підлогу, лише голова й рука залишились висіти над залою. Її очі були напіврозплющені, але нічого не бачили.

У лівій руці пана Мейкпіса курилося й шипіло зелене полум’я, але права досі притискала кинджал Натаніелеві до горла. Очиці в драматурга стали крихітні, мов родзинки, зуби