Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

На цьому голос зовсім щезнув, в природі все затихло, мов не траплялося гулу, страшного вітру, поглинальної темряви та безпросвітного неба. Кучерові вдалося заспокоїти коней, тоді вони разом із Сезером поставили карету на колеса. Лізетт випросталася, обтрусила одяг від снігу та ялинкових голок, подумки подякувала землям за те, що відпускають, чекаючи її швидкого повернення.
  — Та що ж це було? Завірюха налетіла, мабуть, – обурювався кучер шляхом до таємного маєтку Сніжанських.

Лізетт мовчки кивнула, що вона могла сказати: про те, що землі не пускають її з дому, що вона поговорила з ними та заспокоїла обіцянкою, що обов'язково повернеться, як настане час? Ті потойбічні розмови надто особисті для княгині. Вона нікому про них не розповідала, та, мабуть, розділити з нею ставлення до цього таїнства могла тільки Крондамська. Щоразу згадуючи про неї, Лізетт бачила перед собою її виразні блакитні очі, сповнені рішучості, тепла і не приховують смутку.

***

Рано-вранці княжий екіпаж прибув до прихистку Сніжанських. Лізетт зустрів слуга, назвавшись Оріком, чемно супроводив її та Сезера, пояснюючи їм що й де знаходиться. Він досить похмурий та сирий, але для княгині його зовнішній вигляд був неважливий. Вона запитала про Сніжанську, Орік відповів, що вона в опочивальні та спуститися до неї як тільки буде готова.
  — Сезере, ти можеш їхати додому. Далі я сама. – Махнула рукою Лізетт, вказуючи йому на вихід.
  — За наказу князя, я маю залишитися при вас, – воїн розтягнувся в посмішці, помітивши, як княгиня невдоволено схрестила руки на грудях від такої новини.
  — Хіба мені тут щось загрожує? – пирхнула вона збентежено.
  — Ні, якщо вже зовсім по-чесному, – він розсміявся відверто, – ти, царицька, знатна дзиґа, тяжко втримати тебе на одному місці. Пильне око за тобою потрібне! Я тут заради пильнування.
 — Ха! Отже, він няньку до мене приставив! – злісно тупнула ніжкою. — Кажу тобі, повертайся назад!
  — Роби що хочеш, царицько, – воїн скинув збрую, – мені головне життя тобі зберегти, якщо згинеш ти, і мені життя не бачити.
  — Не зрозуміла, – Лізетт підійшла ближче, пошепки поцікавилася в нього, – де зв'язок?
  — Найпряміший зв'язок, непохитна обітниця воїна – відповідати за життя княгині ціною власного життя.
  — То занадто висока ціна, – Лізетт з прикрістю подивилася у маленьке вікно, більше не говорячи до нього.

Як у вітальню спустилася графиня Сніжанська, Сезер їх залишив, а сам пішов у двір оглянути місцевість. Херувіма довго вдивлялися в прекрасний стан Лізетт, а потім лагідно покликала її на ім'я, і ​​здавалося, що на очах жінки виступили сльози радості від довгоочікуваної зустрічі.
  — Хері, – княгиня підбігла до неї та міцно обняла за плечі. — Я так рада тебе бачити. З тобою все добре?
  — Тепер, коли я побачила тебе неушкодженою, душа моя заспокоїлася, люба. Ти схудла, здається, після нашої останньої зустрічі. – Жінки пройшли до дивана.

Орік поквапився подати їм сніданок.
  — Можливо й так, – княгиня зніяковіла, – ти чула про напад на Вахнархію? Лорд Аркхенський відкликав своє військо, але це кінець війни. Він повернеться незабаром, ми повинні бути напоготові.
  — Я чую в твоєму голосі нотки відваги та бачу по емоціях, як ти відважно рвешся в бій, – Херувіма торкнулася долоні Лізетт, посміхаючись. — Міхай відправив тебе до мене не дарма, га? Він боїться за твоє життя.
  — Так, він і минулого разу боявся, але я впоралася. Мені підвладно багато, Хері… – Лізетт гадала, як їй пояснити про свої здібності, – загалом, усе, що мені під силу, то все вахнархські землі. Про це знає мій народ, вони бачили їх на власні очі на полі битви, й біля стіни, та й Міхай, звичайно, не очікував, що я зможу одразу кинутися у бій.
Графиня Сніжанська з цікавістю нахилила голову до дівчини, і обіймаючи її за талію, запиталася:
  — На що це схоже? Твої сили?
  — Ну вони зі мною говорять... води та землі. Вони підкоряються мені, правда! А ще не хотіли, щоб я покидала їх, бо на часі нам загрожує новий удар. Я неправильно вчинила, коли поїхала… там мій народ, там я повинна бути, всупереч тому, що народилася на повіті Гертрун, мій дім – там. Дивна річ, так?

Херувіма якось дивно подивилася на Лізетт, відповіді у графині не знайшлося. Знаючи правду про народження доньки, жінка ясно розуміла, звідки ця невинна дитина може володіти незвичайними таїнствами і не боятися, що вони їй зашкодять. Прекрасна Лізетт, одночасно, захоплювала й лякала Сніжанську.
  — Ти чула історії про те, звідки ти родом?
Хері занервувала, зробила ковток трав'яного чаю, щоб прибрати сухість у горлі.
  — Гадаєш, мої предки колись жили на вахнархських землях, люба?
  — У мене є деякі відомості про твою рідню, ти хотіла б знати про них?
  — Що ж... – горнятко в її руках помітно тремтіло, – може іншого разу? Я так довго тебе не бачила, й через цю війну не змогла розповісти тобі, хоча б листом, що говорила з Тимошем.

В її очах тривога, Хері соромно за свою відчуженість. Лізетт відкинулася на спинку дивана, задумливо дивлячись у каламутні очі та неспокійне лице матері. Реакція збентежила дівчину, але княгиня вирішила не підіймати цю тему доки Херувіма саме не захоче.

— Як там поживає барон? – Лізетт запиталася задля підтримки розмови. Її абсолютно не цікавило, що з ним, бо він покинув її у біді, майже рік тому, та жодного разу не шукав зв'язку.
  — Ти сердишся на нього, люба. Я хочу переконати тебе, що ти помиляєшся, він любить, хвилюється та вбивається в горі, що так і не наважився поїхати на вахнархські землі. Договір із Міхаєм не дозволив йому цього зробити. Тимош боявся, що Міхай нашкодить тобі у разі порушення угоди.
  — Нісенітниця! – обурено крикнула Лізетт, вставши з дивана. — Гертрунський завжди був боягузом та страшним ігроманом, боявся не за моє життя, а за себе!
  — Не варто так, Лізетт, ти не знаєш багатьох речей, які йому і… – графиня швидко виправилася, – нам довелося заради тебе пережити.