Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Княгиня похитала головою, це здалося Херувімі не жестом заперечення, а спробою струсити з себе напад люті. Очі дівчини стали блискучими, а зіниці розширилися до всепоглинальної чорноти. Вона стримувала себе, щоб не наговорити в серцях грубих слів.
  — Ти знаєш більше, ніж кажеш мені, Хері. Мене важко обдурити, я відчуваю, коли людина приховує щось, особливо якщо це щось стосується мене. Я не змушуватиму говорити, хоча, зізнаюся, це в моїх силах, але просто скажи… Він зізнався? То він забрав мене в тебе?
  — Так, – швидко кивнула Сніжанська. — Він боявся за мою репутацію, я була незаміжньою, надто юною та багато чого не усвідомлювала.
  — Отже, правда… – Лізетт видихнула, на душі полегшало, – ти моя рідна мати. Чудово дізнатися про це через вісімнадцять років життя!

               Схвильована Херувіма притулилася до долоні Лізетт щокою. Її подих незабаром заспокоївся, і вона ризикнула торкнутися рукою лиця Лізетт.
  — Пробач мені, я винна перед тобою. Я мала вир різних думок під час мого становища. Іноді я не вірила в те, що відбувається, мені хотілося скинутися з гори, випити отрути, заснути вічним сном і щоб ти ніколи не побачила цей світ. Тоді я ще не здогадувалася, що зустріну тебе через довгий час, і ти, моє дитя, будеш такою прекрасною, сильною духом, вольовою, готовою на такі вчинки, про які мені думати страшно, адже я справжня боягузка, тому й сміливості мені не вистачило зробити із собою щось погане!
  — Якщо ти любила його, то навіщо думала про таке? Тому що він зрадив тебе, так?
  — Тоді я думала, що так… – Сніжанська ледве підняла очі, – пробач, моя голубко.
  — Всевишні пробачить, а мені прощати тобі нічого. Ти мала право відчувати себе так, як з тобою обійшлися. Помиляєшся, мамо, ти не слабка, а дуже сильна, адже зуміла усе мужньо витримати.

Лізетт притулилася до грудей матері, як мріяла завжди притиснутися в дитинстві, щоб відчути материнське тепло та ласку. Вона поклала свою долоню на її серце, і коли воно почало битися сильніше, до княгині налетіло нове видіння, що змусило її сильно схвилюватися від побаченого й почутого. Кремезна чоловіча постать насувалася на неї небезпечною лавиною. Лице він мав дивне: з чорним, як крило ворона, серпанком перед очима та носом; його довге смолянисте волосся звисало з плечей. Він м'яко й неквапливо рухався, рот його скривився в посмішці, що насторожувала. Його ліва рука манила до себе... чарівні, ледь окреслювані губи ворушилися, про щось нашіптуючи їй. Лізетт перестала дихати спостерігаючи за його рухами, страх продовжував сковувати її тіло. Незнайомець зупинився за кілька кроків, вона насилу впоралася з емоціями, коли він провів долонею по її волоссю зі словами:
   — Ім'я тобі – Тцерта, що означає світанкова. Пам'ятай про це…

Не чекаючи від приголомшеної Лізетт відповіді, чоловік з туманною вуаллю, ступив убік та пітьма поглинула його й розчинила. Той голос здався їй знайомим. Прийшовши до тями, княгиня жваво відсахнулася від Сніжанської, здавалося час сповільнив хід, як тільки Лізетт відкрилося видіння. Вона не чула тривожного голосу Херувіми, яка намагалася розворушити дівчину від враження. У голові крутився короткий монолог незнайомця:

«Ім'я тобі – Тцерта...» То щось на вахнархський манер. Вона дізнається!