Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Тож якщо Томію з магами десь вистежувати, то тільки там. А далі буде видно.

***

— Бортник, — сказала Томія так похмуро, що Ленц спіткнувся на рівному місці, а кіт, який уперто переслідував компанію від початку вулиці, стрибнув убік і зник у кущах.

— Де? — спитав Шелест.

— Он, їсть, — дівчина вказала пальчиком на хлопця, що підпирав старе дерево біля портальної пошти.

Хлопець справді там щось їв і намагався відпихнути ногою великого чорного собаку, який, очевидно, вирішив, що така хороша людина повинна з ним поділитися.

— Це той тип, що по городу повзав, — упізнав бортника Дамір.

Студенти перезирнулися і, перш ніж Льєн встиг щось сказати, рвонули до дерева, розходячись так, щоб підбігти з різних боків.

— Професіонали, — пробурчав Льєн і подивився на Томію, що постукувала ногою.

Боротьба з собакою за їжу так бідного бортника захопила, що студентів він не помічав навіть коли вони підбігли впритул. Натомість їх помітив собака, запідозрив у хлопцях покушенців на пиріжок з м'ясом, який уже вважав своїм, вишкірився і застережливо загарчав.

— Ей, ти! — рішуче проігнорував таке прозоре попередження Ленц, за що був обгавканий і мало не збитий з ніг, а насамкінець ледве врятував ніс від іклів, що клацнули біля самого обличчя.

— Зараза, — засмутився Дамір і, мабуть через розгубленість, схопив псину за хвіст і потяг на себе.

Собака виконав акробатичний трюк і перетік мордою і іклами до нього.

Дамір хвіст відразу відпустив і навіть вибачився.

Бортник на те, що відбувається, дивився круглими очима, не донісши пиріжок до рота. А Шелест підійшов до нього, схопив за передпліччя і похмуро промовив:

— Попався. — А потім ще й додав: — Я драконів черепами вбивав.

Бортник витріщився на нього, як на божевільного. Але вириватися чомусь не став, натомість нарешті доніс пиріжок до рота і меланхолійно від нього відкусив. І Шелест навіть відчув себе незатишно. Придурком відчув.

***

— А візьміть мене з собою! — цілком життєрадісно сказав бортник, коли студенти привели його до Льєна і Томії. Потім чомусь хихикнув і додав: — Я вам знадоблюся.

— Знадобишся? — здивувався Дамір.

— Ну, в казках зазвичай різні вовки знадобляться Іванам. А тут життя і все може бути навпаки, — пояснив бортник, знову хихикнув і віддав залишки пиріжка собаці, що підійшов слідом за ним.

Вдячна псина йому навіть руку лизнула.

— Ти що, з князівств? — здивувався Шелест, а потім друзям, які подивилися на нього, пояснив: — Таке ім'я буває у наших сусідів, ми те князівство ще Зміїним називали. Там у них бог – підземний змій.

— Велес, чи що? — непідробно здивувався бортник, а потім, ніби схаменувся, сказав: — Я не з князівств, просто мамка так назвала.

І посміхнувся. Широко, по-дурному, але йому чомусь личило.

— Ні, не Велес, якось інакше. Мама ще говорила, що то співаючий бог, злий, але такий, що вміє приносити більше добра, ніж деякі добрі, — розповів Шелест. — А ім'я там таке є. Причому у різних варіаціях. Бувають і Івани, і Ювани, і Явани.

— Може це різні імена? — знову здивувався бортник, а псина, що з’їла подачку, завиляла хвостом, боднула його в коліно і сіла поруч, виваливши язик.

— Ми не про те говоримо, — завадив Шелесту відповісти на чергове безглузде запитання Льєн. — Навіщо нам тебе брати з собою?

— А для кількості, — безтурботно сказав бортник і знову по-дурному посміхнувся. — Та дивна жінка в храмі сказала, що мені треба в школу перевірити дар, бо я небезпечний і неправильно ним користуюся. А ви маги і знаєте, де знаходяться ці школи.

Льєн від такого нахабства навіть не знайшовся що сказати. Зате знайшовся безжурний Ленц.

— І що в тобе за небезпечний дар?

— Я приручаю звірів, — зізнався Іван, погладив собаку і знову посміхнувся.

— Звірів? — перепитав Ленц, який чекав на щось грандіозніше.

— Ага, мені прийти до міста допомогли свині. Дикі. Я їх попросив провести мене слідами людей, а то б точно заблукав, — пояснив бортник. — І взагалі, чим я вам можу завадити?

— Стривай, — похмуро мовив Льєн, якого несподівано осяяло. — Це ти керував воронами? Тими, що написом літали.

— Я не керував, я просто попросив вишикуватися і летіти. А грамоті мене наш староста навчив, він взагалі світовий мужик, навчає всіх, хто попросить. А…

— Думаю, він мені намагався допомогти. Він мені ще від старости пропонував допомогти втекти, — сказала Томія і сумно зітхнула. — А я не хотіла йти і думала, що може якось зможу це весілля скасувати.

— Не змогла, — констатував бортник.

Дівчина знизала плечима.

— А співаючі їжачки твоїх рук справа? — спитав Ленц.

Іван теж знизав плечима і заявив, що не пам'ятає такого, але одразу зізнався, що його їжаки теж слухаються. А ще вони дуже розумні.

— Дурдом, — пробурмотів Льєн і несподівано зрозумів, чому бурчав і був незадоволений Роан, коли йому вкотре казали, що він везе на практику натовп студентів. Тут поки що не натовп, а вже весело і королівська жаба знає, що з ними тепер робити. Гаразд, практиканти помандрують, напишуть звіти і поїдуть назад до школи. А з Томією та цим Іваном що робити? Вона має якісь нестандартні здібності, та ще й навчалася невідомо де, судячи з усього. У нього взагалі щось дивне. Взяти і попросити ворон політати як хочеться. Льєн про таке навіть не чув, хіба що в казках. І якщо хтось і може розібратися з цією нісенітницею, то точно не заморочений перевіряючий на дар, що сидить у найближчій конторі. І найімовірніше не викладачі у тій же Другій Школі П'ятилисника. Вони навіть слабенького пророка неспроможні відрізнити від інших.

І Льєн запідозрив, що і дівчину, і бортника краще везти одразу до столиці. А заразом і порадувати нещасного завідувача аспірантурою, що нарешті зважився продовжити навчання і бажає знайти наставника.

Льєн навіть уявив, яке в нього буде обличчя.