Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька 📚 - Українською

Читати книгу - "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інтерв'ю з відьмою" автора Альона Ластовецька. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68
Перейти на сторінку:

Агата сиділа спокійно, її профіль висвітлювали ранні промені, підкреслюючи різкість вилиць і м'якість лінії плеча. Вона здавалася майже статуєю, тільки дихала - наче не вона належала цьому світу, а світ притих, щоб належати їй. Аня, навпаки, злегка притулилася до спинки стільця, заплющивши очі, ніби вбирала світло не очима, а шкірою.

Цей момент був тихим дивом. Без спецефектів, без гучних слів. Тільки ми, студія, і перший світанок нового дня.

Ігор потягнувся до пульта і легким клацанням вимкнув запис. У студії запанувала інша тиша - не ефірна, не наповнена сенсом, а земна, ранкова. Звук, який більше не записується, звучить по-іншому.

— Дві години, — протягнув я, глянувши на годинник. — Чесно, я розраховував максимум на дві години зйомки.

Агата, все ще в тому ж м'якому, неквапливому настрої, трохи посміхнулася і сказала:

— Отже, ми вийшли за рамки часу. Це хороший знак. Справжні розмови живуть своєю мірою.

Аня позіхнула, прикривши рот рукою, і додала:

— Я ніби побувала в іншому світі. І повернулася не зовсім тією, якою була. Напевно, це і є магія?

Ми всі на хвилину замовкли. Світло світанку вже заповнило студію, але в цих словах, у їхньому тихому звучанні, все ще залишалася тінь нічної розмови.

Коли всі вже потихеньку збиралися, я залишився на мить наодинці із собою - і з думками, у яких Агата продовжувала звучати, як затихаючий, але довгий акорд. Я дивився на те місце, де вона щойно сиділа: на злегка зім'яте крісло, порожню чашку. І думав.

Звідки вона прийшла? Не в географічному сенсі - це було б занадто просто. Звідкись із глибин, із тих місць, де стираються межі між внутрішнім знанням і стародавніми голосами. Вона увійшла в студію легко, ніби знала цей простір раніше, ніж ми його створили. Немов принесла із собою вітер - не галасливий, але мінливий. І ще щось - особливе відчуття непередбачуваності, якої не боїшся.

Куди вона йде тепер? Можливо, назад у свою тишу, в міста, в ліси, до тих, хто чекає її погляд. Можливо - до тих, кому ще тільки належить почути від неї щось, що змінить напрямок їхнього шляху. Я не знав. І в цьому незнанні була дивна ясність.

Ми перетнулися на мить - як дві траєкторії в просторі. Нашою точкою стала ніч, наповнена словами, мовчанням, запахом кави, світлом лампи і дощем за вікном. У цій точці все збіглося: запитання, на які не завжди потрібні відповіді. Паузи, важливіші за слова. Присутність, яка залишиться всередині, навіть коли людина йде.

Я не знав, чи зустрінемося ми з нею ще. Але тепер я точно знав, що такі зустрічі - рідкість. І коли вони трапляються, треба зупинитися. Подивитися. Почути.

Ми вийшли на вулицю разом - я, Агата, Аня і Ігор. Повітря було ще вологим після нічного дощу, ранок розливався вулицями світлом, ніби хтось обережно відкрив завісу над сплячим містом. Усе здавалося новим - навіть будинки, повз які я проходив тисячі разів.

Агата поправила шарф, подякувала нам, усміхнулася прощально. І, не поспішаючи, пішла вперед - ніби розчиняючись у ранку, у собі, у дорозі. Не було гучних слів, обіймів чи обіцянок. Лише мовчазна згода: ми зустрілися вчасно. І цього достатньо.

Я дивився їй услід і раптом зрозумів - за цю ніч багато чого змінилося. Не різко. Не драматично. Але глибоко. Щось усередині стало тихіше, точніше. Ніби внутрішній компас трохи повернувся.

Іноді нам не потрібно знати, куди веде дорога. Іноді достатньо - просто опинитися поруч із тим, хто йде своїм шляхом упевнено і ясно. Це вже дає силу. Уже - магія.

Кінець

1 ... 67 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька» жанру - 💛 Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Інтерв'ю з відьмою, Альона Ластовецька"