Читати книгу - "Гра престолів"

— Прошу сідати, — мовив Едард Старк. — Бачу, ви почали без мене. Радий, що у місті ще лишилися люди здорового глузду.

Він майнув рукою, щоб продовжували трапезу. Служки почали вносити таці реберець, засмажених з часником і травами.

— У дворі балакають, що буде турнір, мосьпане, — мовив Джорі, повертаючись до їжі. — Кажуть, з усіх королівств приїдуть лицарі битися і бенкетувати на честь вашого призначення Правицею Короля.

Ар’я бачила, що батько цим не дуже задоволений.

— А чи не балакають у дворі, бува, що Правиця хотів би цього турніру найменше в усьому світі?

Очі в Санси розчахнулися так, що нагадали великі тарелі.

— Турнір… — видихнула вона. Санса сиділа між септою Морданою та Джейною Пул, якомога далі від Ар’ї, але так, щоб батько не дорікав. — І нам можна буде піти, пане батьку?

— Ти знаєш, що я думаю про цю забавку, Сансо. Мені за посадою доведеться розважати Роберта і прикидатися, що то для мене велика честь — куди ж подінешся. Але моїм донькам не обов’язково брати участь у всіляких витребеньках.

— О, благаю вас, — запищала Санса. — Я так хочу піти!

Піднесла голос септа Мордана.

— Там буде присутня принцеса Мирцела, мосьпане, а вона ж навіть молодша за панну Сансу. Таку визначну подію мають ушанувати своєю присутністю усі шляхетні пані королівського двору. А оскільки турнір влаштовано на вашу честь, відсутність вашої родини вкидатиметься у око.

Батько неначе зіщулився з болю.

— Та мабуть. Гаразд, Сансо, ти матимеш місце на турнірі.

Тоді він побачив Ар’ю.

— І ти також.

— Та мені байдуже до того дурного турніру, — відповіла Ар’я.

Вона знала, що там буде принц Джофрі, а принца Джофрі вона ненавиділа.

Санса підняла голову.

— То буде шляхетна і пишна подія. Отож кому-кому, а тобі там не місце.

Обличчям батька промайнув гнів.

— Годі, Сансо! Ще трохи, і я роздумаюся. Мене до смерті втомила ваша нескінченна війна. Ви сестри, і я вимагаю, щоб ви ставилися одна до одної, як сестри. Вам зрозуміло?

Санса прикусила губу і кивнула. Ар’я опустила обличчя і похмуро втупилася у миску. Очі їй щипало від сліз, і вона сердито витерла їх рукою, вирішивши нізащо не плакати.

Єдиним звуком у палаті залишився брязкіт ножів та виделок.

— Даруйте мені, — оголосив батько до столу. — Здається, я сьогодні зовсім не голодний.

Він підвівся і вийшов з трапезної.

Щойно батько пішов, Санса почала збуджено шепотітися з Джейною Пул. Нижче за столом Джорі засміявся з якогось жарту, а Гулен знову завів своєї про коней.

— Твій огир добрий для бою, але для турніру він годиться погано, ось ти послухай мене. Це ж зовсім різні речі, кажу тобі, зовсім різні.

Уся сторожа те вже чула раніше, тож Десмонд, Джакс і Гуленів син Гарвін разом затюкали конюшого, а Портер загукав, щоб принесли ще вина.

З Ар’єю ніхто не розмовляв. Та їй було байдуже, ба навіть краще. Вона б узагалі вечеряла сама у опочивальні, якби їй дозволили. Інколи й дозволяли, коли батько мав вечеряти з королем, або з якимось вельможею, або ж із посланцями звідкілясь. Решту часу вони їли у його світлиці — тільки він, вона та Санса. Саме тоді Ар’я найдужче сумувала за братами. Вона хотіла піддражнити Брана, погратися з малим Ріконом, побачити, як посміхається Робб. Вона хотіла, щоб Джон скуйовдив їй волосся, назвав «сестричечкою» і закінчив кілька речень разом із нею. Та нікого з них поруч не було. Нікого, крім Санси — а Санса з нею навіть не розмовляла, якщо батько не примушував.

Вдома у Зимосічі вони їли половину своїх вечерь у великій трапезній. Батько казав, що кожен князь або пан має їсти разом зі своїми людьми, якщо хоче прихилити їх до себе.

— Треба знати, які саме люди йдуть за тобою, — чула вона колись, як він казав Роббові, — і дати їм взнати себе. Не вимагай від своїх вояків, щоб вони гинули за чужинця.

У Зимосічі за його власним столом було одне особливе місце, на яке щодня до вечері запрошували іншу людину. Одного вечора то міг бути Вайон Пул, і тоді балакали про гроші, хліб у коморах, поведінку челяді. Іншого разу то був Мікен, і тоді батько слухав його розповіді про мечі та обладунки, як треба розпалювати горно, як краще гартувати крицю. На тому місці сиділи були і Гулен з нескінченними балачками про коней, і септон Чайл при книгозбірні, і Джорі, і пан Родрік, і навіть Стара Мамка з її вічними байками про минувшину.

Ар’я нічого так палко не любила, як сидіти за батьковим столом і слухати їхні розмови. Вона любила дослухатися і до людей на лавах: до грубих, як стара шкіра, компанійців, ґречних лицарів, зухвалих молодих зброєносців, посивілих на службі стрільців та списників. Вона кидала у них сніжками і допомагала цупити пиріжки з кухні. Їхні дружини пригощали її млинцями, а вона вигадувала імена для їхніх новонароджених, гралася з їхніми дітьми у дів і чудовиськ, схований скарб, запрошення до замку. Товстун Том кликав її Ар’єю-Підніжкою і бурчав, що вона завжди крутиться під ногами, коли не треба. Те прізвисько вона любила значно більше, ніж «Ар’я-Коняка».

Але то було у Зимосічі, за півсвіту звідси. Тепер усе змінилося. Після приїзду до Король-Берега вони уперше вечеряли разом з вартою. І Ар’я зненавиділа все навколо. Вона ненавиділа їхні голоси, сміх, їхні балачки. Вони були їй друзями, вона відчувала себе у безпеці поряд із ними, а тоді виявилося, що все — брехня. Вони дозволили королеві вбити Панночку, і здавалося, що гіршого злочину бути не може — доки Хорт не знайшов Мику. Джейна Пул розповіла Ар’ї: хлопця порубали на стільки шматків, що віддали різникові у мішку, і бідолаха спершу подумав, що йому дають впольованого вепра. І ніхто не підняв ані голосу, ані клинка, нічого. Навіть Гарвін, завжди такий сміливий на словах. Навіть Алин, що збирався стати лицарем. Навіть Джорі, сотник князевої сторожі. Навіть князь, її власний батько.

— Він був мій друг, — шепотіла Ар’я у тарілку, так тихо, що ніхто не чув.

Вона й не торкнулася своєї пайки реберець, які вже зовсім прочахли. Ар’я подивилася на тонку плівку жиру, що зібралася під стравою на тарелі, відчула нудоту і рішуче відштовхнулася від столу.

— Куди це ви зібралися, панночко?