Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мандри Гуллівера 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандри Гуллівера" автора Джонатан Свіфт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 91
Перейти на сторінку:
бадьорішим.

Близько полудня до будинку під'їхав екіпаж, який везли чотири єгу в запряжці, наче на сани. В екіпажі сидів старий кінь, очевидно, якась важнюща в них особа. На землю він зійшов задніми ногами наперед, бо при якомусь нещасному випадкові пошкодив собі ліву передню ногу. Він приїхав обідати до нашого коня, і той прийняв його дуже чемно. Обідали вони в кращій кімнаті й на переміну мали варений в молоці овес, що його всі, крім старого коня, їли холодним. Їхні ясла стояли колом посередині кімнати, поділені на кілька відділків, де вони й посідали на солом'яники. Посередині була велика драбина, поділена відповідно яслам; отже кожен кінь і кожна кобила їли своє сіно та вівсяну кашу на молоці з окремого ясельця дуже пристойно та охайно. Лошата сиділи скромно й тихо, а хазяїн з господинею поводилися з гостем надзвичайно люб'язно та привітно. Чалий кінь звелів мені бути коло нього, і з поглядів, які він та старий кінь кидали на мене, і з часто повторюваного слова «єгу», я зрозумів, що вони говорять про мене.

Перед обідом я вдягнув рукавички. Глянувши на них, хазяїн дуже здивувався і знаками запитував, що сталося з моїми передніми ногами. Три чи чотири рази він торкнувся їх копитом, ніби показуючи, щоб я надав рукам попередній вигляд. Я так і зробив, знявши рукавички та поклавши їх у кишеню. Це викликало нові розмови, і моя слухняність, як я потім довідався, дуже їм сподобалась. Мені звеліли сказати кілька слів, що я вже вмів вимовляти, а під час обіду хазяїн навчив мене їхніх назв для вівса, молока, води та інших речей, і я повторював їх за ним, що було мені легко, бо я змалку мав хист до мов.

Коли обід скінчився, хазяїн одвів мене набік і почасти словами, почасти на мигах намагався пояснити, що його непокоїть те, що я нічого не їв. Овес по їхньому «глуунг». Я двічі або тричі вимовляв це слово, бо хоч відмовився від вівса спершу, але, поміркувавши далі, вирішив, що зможу приготувати з нього що-небудь на зразок коржів, які разом із молоком підтримуватимуть моє життя, доки я не втечу до іншої країни й до істот моєї породи. Кінь одразу ж наказав білій кобилі — челядниці в його родині — принести мені добру пайку вівса в посудині, що скидалася на дерев'яну тарелю. Я підсмажив принесений челядницею овес і тер його, доки не облущив лушпиння. Потім я потовк зерно між двох каменів, узяв води, учинив вівсяник, спік його і з'їв ще теплий з молоком. Попервах така їжа, хоч вона досить поширена по багатьох частинах Європи, була мені не до вподоби, але згодом я до неї звик. За життя свого мені часто доводилося зазнавати скрути, і це був не перший експеримент, що довів мені, як легко звикає до всього наша натура. Не можу не відзначити, що під час мого перебування в тій країні я не хворів жодної години. Щоправда, іноді я ловив кролика або пташину в сильця, зроблені з волосся єгу; іншим разом знаходив їстівну траву й варив її або готував з неї салат до мого хліба; зрідка розкошував, збиваючи масло й п'ючи сироватку. Спочатку мені бракувало солі, але невдовзі я відзвичаївся від неї і прийшов до висновку, що споживання її в нас — зайва розкіш, запроваджена вперше, аби збуджувати спрагу. Я не говорю, звичайно, про конечну потребу солі для збереження м'яса під час довготривалих подорожей або в місцевостях, далеких від великих ринків. Ми ж не знаємо жодної тварини, яка любила б сіль[102], а щодо мене особисто, то, покинувши цю країну, я довго не міг зносити смаку її в стравах, які їв.

Та годі вже розповідати про мою дієту. Інші мандрівники списують про це цілі томи, немов читачеві цікаво знати, добре чи погано вони харчувалися. Мені треба було згадати про це, бо інакше ніхто не повірить, що я більше трьох років міг прожити в такій країні й серед такого населення.

Надвечір мені, з наказу коня-господаря, виділили спеціальне помешкання, ярдів за шість від будинку, окремо від стаєнь єгу. Там я знайшов трішки соломи й, укрившись своєю одежею, заснув міцним сном. Та незабаром я влаштувався краще, як читач довідається далі, коли я докладніше говоритиму про моє життя.

Розділ III

Автор вивчає мову. Гуїгнгнм, його господар, допомагає йому вчитися. Опис мови. Чимало визначних гуїгнгнмів приходять із цікавості подивитися на автора. Він коротко розповідає господареві про свою подорож.

Найперше дбав я про те, щоб вивчити мову, і мій господар (так називатиму я чалого коня надалі), його діти і вся челядь у господі радо заходилися мені допомагати, зважаючи, немов на диво яке, на розумові здібності в такій грубій тварині. Я показував на різні речі, запитував про їхню назву, записував слова в кишенькову книжку, коли залишався один, а потім виправляв свою вимову, просячи когось із родини повторювати їх. Дуже охоче допомагав мені в цім гнідий огир — один із молодших слуг мого господаря.

Своїм носовим і горловим акцентом мова їхня з усіх відомих мені європейських мов найбільше наближається до голландської або німецької, тільки вона куди красивіша та виразніша. Майже те саме відзначив й імператор Карл V[103], сказавши якось, що, коли б йому довелося говорити зі своїм конем, він уживав би німецьку мову.[104]

Зацікавлення та подив мого хазяїна були такі великі, що він багато годин свого дозвілля віддавав моєму навчанню. Він був певний (як він потім розповідав мені сам), що я — єгу, але тоді ставали незрозумілими моя ввічливість, охайність і здатність до науки — прикмети, протилежні вдачі та властивостям тих тварин. Найбільше збивав його з пантелику мій одяг, і він тоді питав самого себе, чи не становить він частину мого тіла, бо я ніколи не знімав його, доки всі в родині не засинали, і вдягався перед тим, як вони ранком вставали. Він цікавився, звідки я прибув; де набув ознак розуму, що виявлявся в кожному моєму вчинку, хотів почути мою історію з моїх власних уст, і успіхи, які я робив у заучуванні слів та вимовлянні їх, давали йому надію, що це буде невдовзі. Щоб краще запам'ятати, я записував усе вивчене мною за англійською абеткою, а поруч ставив їхнє англійське значення. Одного разу я робив ці записи в

1 ... 67 68 69 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Гуллівера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри Гуллівера"