Читати книгу - "Крижана принцеса"

— Дане, ти мусиш. Так чи інак поліція дізнається. Зараз ти маєш шанс розповісти Перніллі про все так, як бачиш це ти. Рано чи пізно поліція постукає до тебе, і тоді ти вже не матимеш жодного шансу повідомити Перніллі так, як ти хочеш цього. Дане, ти не маєш вибору. Тим паче, ти сам казав, що вона здогадується про зраду. Та й до того ж вам обом полегшає, коли ви поговорите про це. Це як ковток свіжого повітря.

Еріка бачила, що Дан прислухається до її слів, тоді як його тіло проймає дрож.

— Подумай, що буде, якщо вона кине мене? Подумай, якщо вона забере дітей і піде від мене, Еріко, що мені тоді робити? Я без них не зможу.

Слабкий голос усередині неї злісно шепотів їй, що йому варто було думати про це раніше, однак сильніший запевняв, що зараз не час для докорів. Зараз це не має значення. Вона нахилилася, обійняла Дана й погладила його по спині. Він заплакав, але вмить його плач затихнув, а коли Дан вивільнився з її обіймів і витер сльози, Еріка зрозуміла, що він твердо вирішив не ховатися від неминучого.

Коли вона від’їжджала від причалу, то в дзеркало заднього огляду побачила, як Дан непорушно стоїть у своєму улюбленому човні й дивиться на обрій. Вона тримала кулачки, щоб йому вдалося знайти правильні слова. Це буде непросто.

Патрик гучно позіхав: сонливість пробирала його з голови до п’ят. Він ніколи не почувався таким утомленим. Він ніколи не почувався таким щасливим.

Було складно зосередитися на товстих стосах паперів, що лежали на його письмовому столі. Справа про вбивство спровокувала появу величезної кількості різних документів, які він мав переглянути до найдрібнішої деталі, аби знайти маленьку, але таку необхідну зачіпку, яка змогла б допомогти розкрити справу. Він потер очі великим пальцем руки й глибоко вдихнув, аби зібратися з думками та продовжити виконання службових обов’язків.

Щодесять хвилин йому доводилося вставати зі стільця, випрямляти спину, іти за черговою порцією кави та пристрибувати на місці, аби не заснути й бодай ненадовго зосередитися на роботі. Кілька разів його рука самохіть тягнулася зателефонувати Еріці, але він стримувався. Якщо вона так само сильно втомилася, то, імовірно, зараз спить. Він сподівався на це, адже планував, що сьогодні вночі вони довго не спатимуть. Якщо, звичайно, усе вдасться.

Кількість документів, у яких містилися згадки про родину Лоренсів, збільшилася відтоді, коли він переглядав їх востаннє. Очевидно, Анніка досі уважно передивлялася всі старі статті та замітки, а потім охайно складала їх на столі Патрика. Він працював неспішно й один за одним переглядав кожен документ, почавши з тих, які перечитував минулого разу. Минули дві довгі години, однак Патрик не побачив нічого такого, що б привернуло особливу увагу. Йому досі здавалося, що він щось пропустив.

На першу цікаву інформацію він натрапив тоді, коли вже майже дійшов до кінця. Анніка знайшла замітку, у якій ішлося про підпал будинку в Булларен, що розташовувався приблизно за п’ять миль від Ф’єлльбакки. Замітка датувалася 1975 роком і зайняла майже повну сторінку в «Богусленінгу». Будинок загорівся вночі проти сьомого липня 1975 року — пожежа була раптовою та сильною, наче вибух. Коли вогонь загасили, від будинку залишився тільки попіл. Пізніше в ньому знайшли тіла двох людей — Стіґа й Елісабет Нурінів — пари, що винаймала будинок. На диво, їхньому десятирічному синові вдалося вберегтися від полум’я, і його знайшли в сараї. Як писали в газеті, обставини пожежі були надто дивними, і поліція вважала це підпалом.

До замітки Анніка прикріпила папку з матеріалами розслідування цієї справи. Патрик досі не міг зрозуміти, як ця стаття пов’язана з родиною Лоренсів, але щойно відкрив папку, побачив ім’я хлопчика, батьки якого загинули під час пожежі. Його звали Яном. Також до матеріалів справи було додано звіт соціальної служби, у якому зазначалося про всиновлення дитини родиною Лоренсів. Патрик легенько засвистів. Хоч він і не знав, як це стосується вбивства Алекс та Андерса, відчував, як углибині його свідомості щось почало ворушитися. Наче тіні, які відразу ж зникли, щойно він спробував прикипіти до них очима, але які водночас підказували йому, що він на правильному шляху. Патрик записав щось у блокнот і продовжив переглядати документи, що лежали перед ним.

Поступово блокнот Патрика заповнився різними нотатками. Його почерк був такий незрозумілий, що Карін інколи жартувала, що йому варто було податися в лікарі. Але сам він міг його прочитати, а тому не бачив у цьому проблеми. Деякі пункти «що треба зробити» набували зрозумілої форми, але серед нотаток переважали запитання, які він позначив великими чорними знаками питання. Кого чекала Алекс на святкову вечерю? Хто був той чоловік, з яким вона потай зустрічалася у Ф’єлльбацці й від якого чекала дитину? Може, це Андерс, хоч він і заперечував? Або ж це був інший чоловік, ім’я якого їм досі не вдалося дізнатися? Як так виявилося, що така жінка, як Алекс — вродлива, з вищого соціального класу та зі статками — мала стосунки з таким, як Андерс? Чому вона ховала статтю про Нільса Лоренса у своїй шафі?

Список запитань дедалі більшав. Аж коли Патрик узявся метикувати над запитаннями щодо смерті Андерса, то потягнувся вже за третім аркушем А4. Документів, що стосувалися Андерса, було не так багато. Звісно ж, незабаром їх стане більше, однак зараз Патрик нарахував лише десяток паперів, серед яких і протокол обшуку квартири вбитого. Перше, але найважливіше запитання стосувалося того, хто й навіщо вбив Андерса. Патрик підкреслив це запитання чорними товстими лініями. Як убивця або вбивці повісили Андерса так високо? Розтин надасть чимало відповідей на ці запитання, однак Патрик помітив, що на тілі Андерса не було жодних ознак насильства, що також зауважив Мельберґ на ранковому засіданні. Бездиханне тіло Андерса здавалося неймовірно важким, а для того, щоб просунути голову жертви в мотузку, прикріплену до гачка для люстри, Андерса необхідно було підняти дуже високо.

Патрик мав визнати, що цього разу Мельберґ мав рацію, адже зараз дійсно все вказувало на те, що вбивця мав кількох спільників. Прямих доказів того, що Андерса вбила та сама людина, що й Алекс, не було, але Патрик готовий був присягнутися, що вони шукають одного й того самого вбивцю. Спочатку він не дуже вірив у це, але зараз його впевненість невпинно зростала.

Він подивився на папери, знайдені