Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Чигиринський сотник 📚 - Українською

Читати книгу - "Чигиринський сотник"

615
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чигиринський сотник" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 179
Перейти на сторінку:

Та й шмагонув коня нагайкою. Погнали вони учвал, а як уже поріг минали, то зиркнув Михась через плече та й бачить: висунулося з-за скелля при березі кількоро голів рогатих і зирять їм услід лискучими та круглими, мов ґудзики, очицями.

— Батьку, — кричить Михась і коня назад завертає,— ондо, он до… чортенята!

А Обух його жеребця ухопив за повід і потяг чимдуж уперед.

— Не озирайся на них, — каже, — а то навік тут зостанешся!

Перелякався Михась, вдарив коня закаблуками та й погнав, як вітер.

Аж до вечора мчали вони, тільки вряди-годи спиняючись, щоб коні перепочили. Поминули Вовче Горло, — тіснину поміж двома островами на Дніпрі, де вода реве і мчить мов навіжена, що й не один човен тут потонув, — поминули й Гавин та Кухарів острови. Видно було з берега, що мріють на тих островах білі хати під жовтими стріхами, та не захтів характерник туди переправлятися.

— Козаки там живуть, що прозиваються сиднями, або ж гніздюками, — каже він Михасеві.— Худобу держать, рибу ловлять та звіра… але ніколи нам у гості ходити!

Ночували того вечора у Лишній балці, а вранці проїхали поріг, що теж Лишній звався. Характерник знай поганяв та поганяв коня. Пополудні зостався позаду поріг Будило, і вже надвечір почув Михась ревисько та клекіт води, що долинали з Дніпра.

— Отсе тобі й Онук-поріг, — каже характерник, правлячи коня до берега. — Зветься він іще Вовнизьким порогом.

— А чого ж Онуком його прозивають? — питається Михась.

— А прислухайся, — каже характерник.

Малий козак наставив вуха та й чує: реве вода в тому порозі, аж земля трясеться. Аж раптом і вщухло теє ревисько. Тільки ж замість того іздаля почулося ще дужче дудоніння — таке, наче глухо заревів хтось у відповідь.

— Се Ненаситець відгукується, Дід-поріг, — каже характерник. — Отак вони й балакають весь час… то один, то другий гукає!

— А чорти тут є? — питається Михась.

— До дідька й більше! Тут стільки їх, що вночі ліпше й до берега не під’їжджати… не те що ночувати тут! На цьому порозі вони вила гострять, котрими в Пеклі грішні душі нахромлюють… — Обух аж сплюнув. — Їдьмо хутчій, а то ще дух почують!

Наступного дня перепливли вони Дніпро на Таволжанській переправі та й подалися руським берегом.

— Ох, — каже Михась, зиркаючи доокруж, — яка ж то велика наша Україна! І земель вільних у ній в достатку, і звіра, й птиці тьма-тьменна… а такої річки, як отсе Дніпро, то, либонь, у всьому світі немає!

Похитав характерник головою.

— Ой, сину, — каже, — обкипіла ця земля кров’ю козацькою, що й місця такого немає, де вона не проллялася б! Лізе та й лізе сюди всяка нечисть… шаблю не встигаєш гострити! Щоб залишалася Вкраїна ця нашою, весь час треба воювати… — Та й посмутнів. — Часом прозираю я в будучину, і тяжко мені на душі…

— А то чого? — питається Михась.

— Настане така пора, коли обплутають усю землю дротом, а в небі залізні птахи будуть літати… Заженуть пани люд Дажбожий у неволю, загатять Дніпро і пороги затоплять, що й сліда не зостанеться! Не буде ні Січи, ні Великого Лугу — житимуть на сих берегах москалі та німота, а козацькі діти будуть московщиною цвенькати…

Аж сплюнув Обух спересердя.

— Не знаю, нащо дав Господь мені сей дар… Тяжко й гірко мені од нього!

— То, може ж, іще й не буде воно, — каже Михась несміло. — Не покине ж Батько Троян своїх дітей… а то нащо й трудитися отсе нам?

Характерник усміхнувся з осмутою.

— На те трудитися треба, сину, що живемо ми тут і зараз… Нащось треба було се Господові, а то в інший час послав би наші душі в сей світ! Ну, та менше з тим. Он і Ненаситець уже видно…

Виїхали вони на височенну скелю, що над Дніпром стояла, й Михасеві аж дух забило. Стримить унизу могутнє каміння, що весь Дніпро загатило від правого берега до лівого, а вода реве поміж ним, клекоче та падає з таким страшенним гуком, що у вухах закладає. Над тим камінням веселка Божа грає і ряхтить усіма барвами. Не видно, де той поріг починається, а де закінчується, — куди око засягне, скрізь теє скелля чорніє по Дніпру.

— Отсе Дід-поріг, що Ненаситцем прозивається, а за давнини звали його Неясить-поріг! — гукнув характерник Михасеві на вухо. — Не замерзає він узимку, бо вода тут жене зі страшенною силою. Дванадцять лав у сьому порозі — Рвана, Служба, Гостренька, Одинцевська, Рогіжна, Юрова, Булгарська, Богатирська, Довгопола, Козяча, Мокрі Кладі й Рогата.

— А головний чорт тут живе? — питається Михась.

Показав Обух униз, де під скелею крутився страшенний вир.

— Отсе тут його оселя… тут і вхід у Пекло, нехай прокляте буде! Вночі вилазить він звідтіля й вилежується догори пузом на камінні, просто посеред Дніпра.

— А правда, що Богун сей поріг переплив?

1 ... 67 68 69 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чигиринський сотник"