Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

— Га-га! — засміявся Лютислов, пришпорив коня і повернув до своїх людей.

— Все! Цих спровадили. Думаю, найближчим часом ми нікого не стрінемо. — Боримисл торкнувся Русаниного плеча. — Вибач. Але так було треба.

— Я все розумію… Ти мене врятував… Спасибі тобі і твоїм людям.

— Тебе врятовано. Але скількох загублено? Я втратив лік…

— Кому потрібен Камінь Влади? Тому, хто має Книгу Невір-землі! У кого вона? У Ахрумана. Він хоче, щоб ти знайшла йому Камінь. Чому? Бо сам не може знайти. Або взяти. Йому потрібна ти. І в цьому наша перевага — ти не підеш у Словунію. Хай трохи потерпить. А коли матимемо Книгу… — сказав Добровін.

— А може, все ж боги? Хочуть, щоб я дісталася Каменя раніше за Ахрумана?

— Може…

Добровін замовк. Рутенія замислилася, ковзнула поглядом донизу, до зелених схилів. Потім підвела голову і озирнулася. Навкруги височіли гори. Громади, вкриті біля підніжжя лісами, зеленою травою, а зверху — сніговими шапками. Гори мовчали. Вони завжди мовчать, даючи можливість людині обирати. Обирати свій шлях і свій кінець цього шляху.

Відьма вкотре відчула, що світ перевертається. Щойно вона здобула опору, хай лише у сновидіннях… Але вона вірила їм. Вона вірила, що боги наставляють її. А тепер — і цю віру розтоптану. У що ж вірити?

Рутенія знову глянула донизу і побачила чорну цятку. Лютибор. Йому можна вірити.

Вона перевела очі на Золоту. Той мовчав, опустивши погляд. Йому теж можна вірити.

Поруч — злидень Бось, навернутий на Добро. Це сталося так недавно й так давно! Йому можна вірити.

Добровін — учитель, наставник… Йому можна вірити.

А ще є чугайстер Віт. І русалка Дзеванна, Ахруманова донька. Кому ж вірити, як не їм?

«Не забудь про себе!» — почула голос Добровіна. Зиркнула на нього — той лише тихенько усміхався у бороду.

Так, вона вірить у себе. Вона вірить, і з цією вірою пройде весь шлях. Разом вони дістануть ту Книгу і зламають плани Зла!

Злидень пильно глянув на Рутенію, і сказав:

— Як я розумію, відтепер ми плюємо на всі вищі сили і вирушаємо по Книгу Невір-землі?

— Влучно сказано! — підхопила його слова Рутенія. — Знаходимо чугайстра й у путь!

— А чого мене шукати? Тут я! — почули вони.

Всі скочили на ноги. Схилом піднімався чугайстер. Ніби наповнений світлом та Силою, що нестримно вихлюпувалась назовні. Очі запнуто білою тканиною.

Але йшов упевнено, вправно переступав каміння і обходив вибоїни.

— Я послав по нього мавок, — сказав Добровін.

— І вони таки знайшли мене!

І тут немов прорвало загату: всі заговорили майже одночасно:

— Віте, як я рада тебе бачити!

— Як ти змінився за ці дні!

— Що з тобою?

— Чому на тобі пов'язка?

— Ти нічого не бачиш?

— Ти осліп? Як це сталося?

— Ти зустрів діда?

Віт підняв руки догори і вигукнув:

— Здаюся! Я все розповім. Але чим це так смачно пахне? Невже рибу без мене їли?

— Ой, що це ми? Гайда до вогнища, риби ще доста, — сказав Бось.

Вони провели Віта до вогнища. Щойно всі сіли, Добровін підвівся:

— Отже, Віт із вами. Сліпота його вас не гальмуватиме. Куди йти, ви знаєте. Як іти — теж знаєте. А я вирушаю далі!

— Ти не з нами? — витягнулося лице у Золоти.

— Пам'ятаєте, я казав про два шляхи Зла? Ви вирушаєте, щоб боротися з одним, а я мушу думати про інший.

— Що ж, якщо так треба… — Сум огорнув відьмине серце. — Коли знайдемо Книгу, що далі?

— Книга не мусить потрапити до Ахрумана знову. Знищити її