Читати книгу - "Клас пані Чайки"

прізвищ. Малгося здивувалася, бо досі вважала, що вона найменш заможна в класі. Але були й інші, кому не переливалося. Батько Наталії, слюсар-інструментальник, уже другий рік був безробітний. Невесело було й у Зосі, чия мама теж багато місяців сиділа без роботи. У класі було чимало учнів із неповних родин. Щоправда, там не бідували, але матері-одиначки працювали дуже важко. Чорний Міхал мешкав із мамою, якій гордість не дозволяла нічого взяти від його батька, починаючи від прізвища дитини і закінчуючи хоч би невеликими аліментами. Від ранку до вечора працювала на радіо. Мацекова мати, щоправда, вийшла заміж удруге, але це не означало, що вони були заможні, бо вітчим заробляв мало, а справжній Мацеків тато аліментів на сина не сплачував.

— У всьому винне безробіття, — говорив Мацек, коли вони разом із Малгосею, Алексом та Камілою йшли купувати подарунки. — Моя мама розповідала, що в Польщі є родини, які живуть на такі малі гроші, що діти в них недоїдають.

— Тоді навіщо їм аж стільки дітей? — запитала Каміла.

Їхні з Малгосею стосунки ще не з’ясувалися, але дівчата поводилися так, немовби нічого не сталося. Ніби чекали нагоди поговорити про брехню й Чорного Міхала.

— Ти це серйозно чи жартуєш? — не зрозумів Мацек.

— Серйозно, — відповіла Каміла. — Якщо в когось бракує грошей, він не повинен народжувати стількох дітей.

— Ой, не можу! Тримайте мене! — вигукнув Мацек. — Ти що, не розумієш, що так зазвичай діється в бідних, темних родинах, у простих людей? Таких, котрі про майбутнє не думають! Їх переконали, що їм усі винні, і тепер вони чекають, доки їм впаде з неба.

— А ти звідки знаєш? — з іронією спитала Каміла.

— Від мами, — відповів той. — І в газетах читаю. А ти не помітила, скільки дітей опиняється на смітнику? Або в контейнерах?

— У яких контейнерах? — не втямила Каміла.

— Ти що, не дивишся новин? — вразився Мацек.

— Ні, а навіщо?

— Тоді почни дивитися.

— Каміла думає, що в усіх так, як у неї, — озвався знущально Алекс. — Бабуня пече їй пиріжки й укриває теплою ковдрочкою.

— Є такі родини, де в одному ліжку спить кілька осіб, — продовжував Мацек. — Ти живеш у Варшаві, а на канікули їздиш за кордон. Поїдь якось у Бещади, туди, де немає електрики. Там побачиш справжню Польщу, а не таку, до якої ти звикла в «Клані» чи «Злотопольських».[18]

— Може, змінимо тему? — спитала Малгося.

Їй самій було соромно зізнатися, що вона теж не дивиться новин і не читає газет. У Мацека все було по-іншому. Його мама постійно з ним розмовляла, причому на серйозні теми. Нещодавно Мацек розповідав, що читали з мамою у «Високих підборах» щось про інтернет та пов’язану з ним небезпеку. А її батьки ставилися до неї, як до дитини. Камілині батьки так само. Але, може, треба самій показати, що вона вже доросла, й читати газети та дивитися новини? А що воно таке з тими контейнерами, то Малгося ще повинна запитати.

* * *

Під час жеребкування Каміла витягнула Каську. Купила їй три різні гумки для волосся, кожна іншого кольору, усі такі гарненькі. Як і сама Каська. Каміла Каську не любила, але на Миколая подарунок має бути гарним. Минулого року про це вже йшлося.

— А може, у Каськи коротке волосся? — зауважив Алекс.

— Чому коротке? — запитала Каміла.

— Ну, наприклад, вона його нині обрізала. Або вчора. Зрештою, її вже кілька днів немає в школі.

— Та ну тебе! Вона швидше тобі язика відріже, ніж собі волосся.

Мацек витягнув Чорного Міхала і, поміркувавши гарненько, вирішив купити йому чорний органайзер.

— Нехай собі за його допомогою організує життя з Кінгою, — буркнув він, вкладаючи подарунок до паперової торбинки в ялинки.

Малгося купила для Білого Міхала комікс. Алекс довго з’ясовував, чи в того, бува, такого немає. Сам він витягнув Єву й купив для неї кам’яну шкатулочку.

— Поняття не маю, що купити, а в таку шкатулку вона точно собі щось складатиме, — пояснив він друзям.

— Наприклад, плітки, — захихотіла Каміла.

* * *

Подарунки вони вибрали крутезні. Саме так висловився Войтек, забігши ввечері до Каміли. До крамниць із ними не пішов, не хотів зачіпатися з Алексом. Мацек і Малгося були не проти, та Алекс… А раптом почав би присікуватися, кепкувати, що Войтек і Каміла — то солодка парочка. А це ж бо неправда! Під час жеребкування Войтек витягнув Алекса й зайшов до Каміли порадитися, чи гарний купив подарунок. Йому хотілося, щоб у класі його прийняли. Адже він був з ними вже третій місяць і весь час почувався аутсайдером. Про те, що він витягнув Алекса, знала тільки Каміла. Подарунок був класний! Стара версія однієї з перших комп’ютерних ігор.

— Щось близько двадцяти злотих у «Медіа-маркеті», — пояснив Войтек, коли Каміла уважно роздивлялася коробочку із «Поселенцями».

— Ну, тоді ти вклався в кошти, — сказала Каміла й хотіла щось додати, але задзеленчав телефон.

Дзвонила Єва, яка хотіла повідомити, що Каська лежить у лікарні. Ось чому її понад тиждень не було в школі.

— П’яний водій наїхав на неї на переході, — розповідала Єва. — Їй уже зробили кілька операцій. Учора Каська опритомніла, тому батьки лише нині мені подзвонили. Кажуть, що за тиждень її можна буде провідати.

— Удома?

— Ти що! У лікарні! Її випишуть лише перед святами, та й то вилами по воді писано…

Після Євиного дзвінка розмова з Войтеком не клеїлася. Каміла вибачилася й зателефонувала до Малгосі.

— Ти вже знаєш?