Читати книгу - "Пригоди Гулівера, Джонатан Свіфт"

не таке міцне, як оте, що на моїх задніх ногах. Через те, мовляв, я й не можу ходити впевнено, бо якщо одна з моїх задніх ніг послизнеться, то я неодмінно впаду. Далі він почав перелічувати інші недоладності моєї будови: пласке обличчя, випнутий ніс, очі, розміщені спереду в лобі, через що я не можу подивитись убік, не повернувши голови; нездатність їсти без допомоги передніх ніг - для чого, мабуть, природа й дала їм стільки суглобів. Не розумів він і того, навіщо стільки дрібних відростків на моїх задніх ногах, теж занадто ніжних, щоб витримувати дотик до твердого або гострого каміння без оболонки, зробленої із шкіри інших тварин; звернув він увагу й на те, яке непристосоване моє тіло до спеки та холоду - адже від них я мушу захищатися одягом, який так нудно й клопітно надягати й скидати щодня. Нарешті, знаючи, з якою огидою ставляться в них до єгу всі тварини (слабкіші уникають їх, а сильніші женуть геть від себе), він, хоч і ладен припустити, що ми обдаровані розумом, проте не може збагнути, як ми перемагаємо цю природну відразу всіх живих істот, та ще й примушуємо їх служити нам. А втім, він не став обговорювати цю тему далі, бо йому більше хотілось дізнатися про мене самого, про країну, де я народився, та про моє життя і пригоди до мого прибуття до них.

Я запевнив хазяїна, що з великою охотою задовольню його бажання, але боюся, що не зможу висловитися досить ясно про багато речей, щодо яких його милість не може мати уявлення, бо я не бачив у їхній країні нічого схожого. Проте я сказав, що докладу всіх зусиль, добираючи придатні порівняння, і уклінно просив його допомагати, коли мені бракуватиме відповідних слів, на що він ласкаво дав свою згоду.

Я сказав, що походжу від чесних батьків і народився на острові, який зветься Англією і лежить так далеко, що наймоторніший з його слуг дістався б туди не раніше як за річну путь сонця. Вчився я на хірурга, тобто вмію лікувати рани й усякі ушкодження на тілі внаслідок нещасливого випадку або насильства. Моєю батьківщиною править самиця моєї ж породи, яку ми звемо королевою. Покинув я свою країну задля того, щоб розбагатіти, і, повернувшись додому, жити в достатку з дружиною та дітьми. Під час останньої подорожі я був капітаном корабля і під своїм командуванням мав щось із п'ятдесят єгу. Багато їх померло дорогою, і я мусив узяти на їхнє місце інших, набраних із різних народів. Наш корабель двічі мало не потонув: одного разу через бурю, а другого - ударившись об скелю. Тут хазяїн перепинив мене, спитавши, як мені пощастило переконати чужоземців з різних країн їхати зі мною після всіх пережитих мною злигоднів і небезпек. Я роз'яснив, що то були відчайдушні люди, примушені тікати з рідного краю,- хто через злидні, а хто від кари за злочин. Декотрі з них змарнували своє добро на нескінченні судові процеси, декотрі процвиндрили все, що мали, на пияцтво, розпусту чи карти. Інших обвинувачували в зраді, чи убивстві, чи крадіжці, отруєнні, грабіжництві, шахрайстві, підроблюванні грошей, ґвалтуванні та мужолозтві. Були там і такі, що дезертирували з війська чи перекинулись до ворога, а більшість їх утекли з в'язниць. Ніхто з них не насмілювався повернутись на батьківщину, боячись шибениці або голодного життя в тюрмі, і тому вони змушені були шукати прожитку десь-інде.

Під час цієї розповіді хазяїн зволив кілька разів перепинити мене, і я мусив розтлумачувати йому характер злочинів, через які більшості моїх матросів довелося тікати з рідного краю. Минуло кілька днів у таких розмовах, перше ніж він почав розуміти мене. Він ніяк не міг збагнути, навіщо їм було чинити такі паскудства. Я пояснив як міг, що таке жадоба влади та багатства, і змалював жахливі наслідки зажерливості, нестриманості, злоби й заздрощів. Усе це мені доводилось визначати й описувати за допомогою численних прикладів та порівнянь, і хазяїн раз у раз у подиві та обуренні підводив очі вгору, мов людина, вражена чимось небаченим і нечуваним. Влада, уряд, війна, закон, кара й безліч інших речей невідомі гуїгнгнмам, тому вони не мають у своїй мові відповідних слів, і це майже позбавляло мене змоги дати йому справжнє уявлення про те, як ми живемо. Та завдяки великому природному розумові, підживленому міркуванням і нашими розмовами, він нарешті добре усвідомив собі, на що здатна природа людська в нашій частині світу, і зажадав од мене докладнішої розповіді про край, який ми звемо Європою, а особливо про мою батьківщину.

 

Розділ V

 

На вимогу хазяїна автор знайомить його з життям Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає розповідь про англійську конституцію.

 

 

Нехай читач ласкаво візьме до уваги, що я переказуватиму лише найістотніше в моїх численних розмовах з хазяїном, які ми провадили з ним час від часу понад два роки, бо, в міру того, як я краще засвоював мову гуїгнгнмів, його милість вимагав усе нових подробиць. Я змалював йому як умів загальне становище у Європі, розповів про торгівлю та промисловість, науку та мистецтво, і мої відповіді на його найрізноманітніші запитання давали початок новим невичерпним розмовам. Але я подаю тут тільки загальний зміст того, що ми говорили про мою батьківщину, по змозі привівши усе до ладу; при цьому я не зважатиму на хронологію та всякі інші обставини, а дбатиму лише за правдивість. Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся точно переповісти доводи й висловлювання мого хазяїна, і їм чимало зашкодить як моя невправність, так і переклад їх на нашу варварську мову.

Отже, вдовольняючи бажання хазяїна, я розповів йому про революцію, що відбулася за принца Оранського, про тривалу війну з Францією, розпочату згаданим принцом і поновлену його наступницею - нинішньою королевою,- війну, в якій узяли участь наймогутніші держави християнського світу і яка триває й дотепер.193 На його вимогу я вирахував, що під час цієї війни вбито вже близько мільйона єгу, здобуто сотню або й більше міст і спалено чи потоплено вп'ятеро більше кораблів.

На запитання хазяїна, що ж звичайно змушує наші країни воювати між собою, я відповів, що причин є без ліку, але я назву лише деякі, найголовніші. Інколи це честолюбство монархів, яким завжди не досить землі й людей, якими вони правлять, інколи - розбещеність міністрів, які під'юджують владаря розпочати війну,