Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

(Вибух буйних веселощів на баку).

О господи! Плавати з такою дикунською командою - адже по них майже не знати, що вони людської породи! Наче їх десь виплодило акуляче море. Білий кит - то їхній Деміургон. 62 О! Кричать! Пекельний бенкет! Який гамір на баку - і яка непорушна мовчанка на кормі! По-моєму, тут відбите саме життя. Попереду летить через блискотливе море веселий, бойовий, хвацький ніс корабля - лиш на те, щоб тягти позад себе похмурого Ахава, а той скніє в тяжкій задумі у своїй кормовій каюті, навислій над мертвою піною кільватерної струмини, переслідуваний вовчим клекотом води. Це протягле виття пронизує мене дрожем! Тихо, галасуни! Виставте вахту. О життя! Саме в таку годину, як оце, коли душа розбита, прикута до того знання, що живлять у ній дикі, непогамовні сили… О життя! Аж тепер я відчув, які жахи дрімають у тобі! Та це не я! Ці жахи не в мені! В моїй душі - лагідні людські почуття, і все ж я ладен поборотися в вами, грізні привиди майбутнього! Не кидайте мене, підтримуйте мене, покріплюйте мене, о спасенні сили!»

39
ПЕРША НІЧНА ВАХТА.

НА МАРСІ ФОК-ЩОГЛИ

(Стаб сам, підтягує брас)

«Хе! Хе! Хе! Хе! Кахи! Що це я так захрип!.. Увесь час відтоді про це думаю і ні до чого не додумався, тільки до цього «хе-хе». А чому воно так? Бо сміх - наймудріша і найлегша відповідь на все незрозуміле, і нехай там що, а людині завжди лишається одна розрада - надійна, несхибна розрада: що так судилося! Я не чув усього, що він казав Старбакові, але, як на мою дурну думку, Старбакові було не легше, ніж мені отоді вночі. Я певен, що старий Могол і його скрутив. Я бачив це, я знав це, я міг би сказати наперед, що так буде, немов який пророк. Тільки-но глянув на його лоб, так зразу все й збагнув. Ну, Стаб, розумнику Стаб - адже так мене прозивають,- ну й що ж із того, Стаб? Смаленим пахне, еге? Не знаю до пуття, що нас чекає, але хай там хоч що станеться, а я його зустріну сміючись. Бо на споді в усіх ваших страхіть - сама сміхота й глум. От кумедія! Тра-ля-ля! Тинди-ринди! Що ж там поробляє вдома моя люба ягідка? Виплакує очі за мною?.. Чи пригощає тих гарпунників, котрі щойно вернулися з плавання? Мабуть, весела, як вимпел на щоглі,- та й я теж - тра-ля-ля! Тинди-ринди! Ох…

Так випиймо знов за щиру любов,

Глибоку, як море безкрає!

Налите вино, шумує воно,

Перлисто у келиху грає!

Славний куплетик… Хто це гукає мене? Містер Старбак? Іду, йду, сер! (Убік). Що вдієш, він наді мною старший, та й над ним хтось є, як не помиляюсь… Так, так, сер, ось іще трохи підтягну - і йду!..»

40
ОПІВНОЧІ НА БАКУ

ГАРПУННИКИ Й МАТРОСИ

(Фок піднімається вгору, відкриваючи вахтових матросів: хто сидить, хто лежить - усі в найрозмаїтіших позах,- і всі співають хором).

Бувайте здорові, іспанські красуні!

Прощайте, прощайте, прекрасні іспанки!

Звелів капітан наш…

Перший матрос із Нентакіту. Хлопці, годі вам розпускати слину, бо воно на живіт вадить. Нумо чогось міцнішого, веселішого! (Заспівує, і всі підхоплюють).

Стоїть на юті капітан

І обрій озирає,

Чи там не видно де кита,

Що струмінь свій пускає.

За весла, хлопці, дружно, гей!

Спускай мерщій вельбота!

І ми вполюємо кита,

Бо в нас така робота!

Гей, хлопці, сміліше! Гей, будьте готові

Гарпун вгородити між ребра китові!

Голос старшого помічника з юта. Гей там, на баку, бий вісім склянок!

Другий матрос із Нентакіту. Кінчай співати, братва! Вісім склянок! Чуєш, дзвонарику? Бий вісім склянок, Піпе! Дзвони, чорнюк, а я викличу зміну, в мене горлянка якраз підходяща - гуде, як барило. Ну-бо! (Стромляє голову в люк до кубрика). Друга вахта, агов! Гей там, унизу, вже вісім склянок! Вставай, хлопці!

Матрос-голландець. Ну й розіспалися ж там, братку! Та воно й ніч же така. Я гадаю, що це такий грог у нашого старого Могола: одних з ніг валить, других на ноги піднімає. От ми співаємо, а вони сплять - та як сплять! Мов байбаки. Ану, погукай ще! Ось на оцю мідну дудку та погукай їх крізь неї. Скажи, що годі вже їм снити про своїх любок. Що час уже воскресати: хай кожен поцілує свою востаннє, та й гайда на страшний суд. Отак, отак! Твоя горлянка не попсована амстердамським маслом.

Матрос-француз. Тихше, хлопці! Затанцюймо-но ще джигу раз-другий, поки не подались кидати якір у Підковдровій затоці. Що ви на це? Онде вже зміна йде. Ану, всі на ноги! Піпе! Малий! Чуєш? Де твій бубон?

Піп (понуро, сонно). Не знаю, десь заподівся.

Матрос-француз. Ну, то вибивай у своє черево, а приляскуй вухами. Нумо джигу, хлопці, чуєте? Гей-гоп! Та хай вам чорт, ви що, не хочете танцювати? Ану-бо, ставайте вервечкою, та й тупу-тупу чвалом! Ворушіть ногами! Ногами, чуєте?

Матрос-ісландець. Мені цей майданчик не до вподоби, друзяко. Поміст занадто пружний, аж у ноги відбиває. Я звик танцювати на льоду. Даруй, що я так із мокрим рядном на твою забаву, та що вдієш. Не гнівайся.

Матрос-мальтієць. Я також. Де ж у нас дівчата? Це тільки дурень може правою рукою тиснути свою лівицю й казати сам собі: «Здоров!» Мені треба пари. Я без пари не танцюю.

Матрос-сіцілієць. Еге ж, еге ж! Дівчат та зелений лужок-моріжок -