Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

Хавільдари теж удостоїлись похвали й подяки, а потім работорговець наказав розплатитися з пагазами.

Жозе-Антоніу Алвіш і Коїмбра розмовляли якимсь португальсько-африканським жаргоном, що його уродженець Лісабона навряд чи зрозумів би. Дік Сенд, звичайно, не розумів, про що саме говорили ці «негоціанти». Проте він здогадувався: мова йде про нього й його товаришів. Юнак переконався в цьому, коли на знак Ібн-Хаміса один із хавільдарів попрямував до барака, де були замкнені Том, Остін, Бет і Актеон.

Чотирьох негрів підвели до Алвіша.

Дік Сенд підступився ближче, щоб краще чути й бачити.

Обличчя Жозе-Антоніу Алвіша засяяло від утіхи, коли він побачив дужих негрів. Відпочинок і гарний харч швидко повернуть їм сили. На Тома він глянув мигцем: за такого старого багато не візьмеш. А трьох молодих можна вигідно продати на ярмарку.

Пригадавши кілька англійських слів, що їх навчився від Гарріса, кривляючись, мов та мавпа, Алвіш іронічно привітав своїх нових невільників із щасливим прибуттям.

Том підійшов до Алвіша й, показуючи на своїх товаришів і на себе самого, мовив:

- Ми вільні люди. Громадяни Сполучених Штатів! Алвіш, певно, його зрозумів, бо, киваючи головою й усміхаючись, відказав:

- Так... так... Американці! Ласкаво просимо! Ласкаво просимо!

- Ласкаво просимо! - повторив Коїмбра.

Він підійшов до Остіна і, ніби той баришник, що купує на ярмарку коня, став мацати йому груди, плечі, м’язи. Та коли він був спробував розтулити Остінові рота, щоб подивитися в зуби, то дістав такий удар кулаком, якого ще не удостоювався жоден правителів син!

Алвішів довірник одлетів кроків на десять. Кілька солдатів кинулись до Остіна, і він був би дорого заплатив за свій гнівний порив, якби Алвіш жестом не спинив їх. Работорговець не міг дозволити, щоб йому зіпсували такий дорогий товар!

До того ж, Алвіш од душі розсміявся, коли побачив, що в його любого друга Коїмбри з шести цілих зубів залишилось тільки два. Алвіш давно вже так не сміявся. Він був чоловік веселої вдачі.

Работорговець заспокоїв розлюченого Коїмбру, і той, звівшись на ноги, знов став біля нього, насварившися кулаком на Остіна.

Хавільдар підштовхнув до Алвіша Діка Сенда.

Алвіш, мабуть, знав, хто цей юнак, яким побитом опинився в Анголі та як потрапив до каравану Ібн-Хаміса.

Зиркнувши на Діка Сенда досить лихим поглядом, Алвіш кинув по-англійськи:

- А-а, маленький янкі!

- Так, янкі! - відповів Дік Сенд.- Скажіть, що ви зробите з моїми товаришами й зі мною?

- Янкі! Янкі! Маленький янкі! - повторював Алвіш.

Він або не розумів, або не хотів розуміти Дікового запитання.

Дік Сенд вдруге спитав його про те саме. А що Алвіш не відповідав, то юнак звернувся до Коїмбри, в якому, незважаючи на його спотворене пияцтвом обличчя, вгадувався європеєць. Та Коїмбра тільки замахнувся кулаком і теж нічого не відповів.

Тим часом Алвіш зайшов у жваву розмову з Ібн-Хамісом. Певно, вони говорили про Діка Сенда та його товаришів. Мабуть, зараз їх знов разлучать, і хтозна, чи ще трапиться коли-небудь нагода обмінятися бодай кількома словами.

- Друзі мої,- мовив Дік Сенд упівголоса, ніби розмовляючи сам із собою,- слухайте, що я вам скажу! Геркулес прислав до мене Дінго з запискою. Він ішов назирці за караваном. Гарріс і Негору забрали місіс Уелдон, Джека і містера Бенедікта, але куди - не знаю. Можливо, вони в Казонде. Не занепадайте духом і будьте готові скористатися з першої-ліпшої нагоди, щоб утекти.

- А Нен? - спитав старий Том.

- Нен померла!

- Перша жертва.

- І остання,- сказав Дік Сенд.- Бо ми ще зуміємо...

Цієї миті важка рука лягла йому на плече, і він почув аж надто добре знайомий голос:

- О! Якщо я не помиляюсь, це ви, мій юний друже? Я невимовно радий бачити вас!

Дік Сенд рвучко обернувся. Перед ним стояв Гарріс.

- Де місіс Уелдон? - вигукнув Дік Сенд, підступаючи до американця.

- Гай-гай! - відповів Гарріс удавано сумним голосом.- Бідна мати! Хіба вона могла пережити...

- То вона померла? А її син?

- Бідний хлопчик! - так само журливо провадив Гарріс.- Де вже йому було вижити в таких тяжких умовах!.. Сконав, звичайно!

Отже, всіх тих, кого так любив Дік Сенд, немає серед живих! Годі уявити, що відчував юнак у цю мить. Охоплений нестямним гнівом і невситимою жадобою помсти, він підскочив до Гарріса, вихопив у нього з-за пояса ніж і вгородив йому в груди по самісіньку ручку.

- Прокляття!..- тільки й встиг вигукнути Гарріс і впав мертвий.

Розділ X
ЯРМАРОК

Дік Сенд кинувся на Гарріса так несподівано, що ніхто не встиг його спинити. Кілька тубільців тут же підбігли до юнака і були б убили його, якби не нагодився Негору.

За знаком португальця тубільці пустили Діка. Потім вони підняли й понесли геть мертвого Гарріса. Алвіш і Коїмбра хотіли негайно розправитися з юнаком, та Негору шепнув їм, що вони нічого не втратять, коли трохи забаряться з покарою. Работорговець наказав хавільдарам відвести Діка геть, замкнути й пильно стерегти.

Дік Сенд уперше побачив Негору відтоді, як той пішов од них на узбережжі. Він знав: цей негідник - єдиний винуватець катастрофи «Пілігрима». Він мав би ненавидіти португальця більше, аніж його забитого спільника. Та Дік зневажливо відвернувся від Негору, не мовивши до нього й слова.

Гарріс сказав, що місіс Уелдон і її син загинули. Тепер уже ніщо не цікавило Діка, навіть власна доля. Його кудись потягли, а куди - це було йому байдуже.

Діка Сенда міцно зв’язали й замкнули в вузенький барак без вікон. То був ніби карцер, куди Алвіш саджав невільників, присуджених до смерті за бунт, опір чи за якусь іншу непокору. Міцні стіни відгородили Діка від зовнішнього світу. Але він не жалкував. Він помстився за смерть тих, кого любив, і будь-яка покара не лякала його.

Легко здогадатися, чому Негору не дав тубільцям учинити розправу над Діком Сендом: