Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » На межі бажання, Адалін Черно 📚 - Українською

Читати книгу - "На межі бажання, Адалін Черно"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На межі бажання" автора Адалін Черно. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 91
Перейти на сторінку:

— Тоді що?

— Пообіцяй, що якщо втратиш до мене інтерес, скажеш про це прямо.

— Аню!

— Ні, Руслане, пообіцяй. Я не хочу, щоб ти мучив себе, коли зрозумієш, що я тобі не цікава, тільки через ситуацію, яка склалася.

Він стискає зуби й киває, вимовляючи:

— Обіцяю.

Я злегка розслабляюся. Мені дійсно було важливо почути це. Не хочу, щоб зі мною були з жалю чи через борг, обов’язок допомогти. Мені це не потрібно, я сама можу про себе подбати. Зможу, врешті-решт.

Решту шляху ми їдемо в повній тиші. Руслан явно незадоволений тим, що я взагалі почала подібну розмову, але я не звертаю на це уваги. Будемо вважати, що це мої таргани.

Приїжджаємо ми за пів години. Руслан натискає на кнопку і ворота, біля яких ми зупинилися, відчиняються. Серйозно? Це дача? Господи, та це цілий заміський будинок. Триповерховий, величезний, височіє. Боже, наскільки ж багатий батько Руслана? Або будинок належить матері?

— Чому вклякла? — запитує Руслан, відчинивши дверцята з мого боку.

Я, виявляється, навіть не помітила, що він уже вийшов, а я і далі сиджу й дивлюся на будинок крізь лобове скло автомобіля. Руслан простягає мені руку, за яку я враз хапаюся й виходжу назовні.

— Подобається? — запитує він.

— Тут… гарно.

— А що ти думала побачити? Невеликий будиночок біля річки? Город із помідорами?

— В ідеалі, — усміхаюся.

— Вибач, що довелося тебе розчарувати. У будинку ще й басейн є, — приречено каже Руслан, продовжуючи грати.

— Ну тебе, — штовхаю його в бік.

— Йдемо, я покажу тобі все. Ну, або не все, — додає після того, як дивиться на будинок. — Половину точно.

Будинок дійсно шикарний. І зовні, і зсередини.

— Тут немає нальоту пилу, — коментую я. — Повний холодильник, тепло. Ти підготувався?

— Ні, — він хитає головою. — Тут живе літня сімейна пара.

— А де вони зараз?

— В сусідньому будинку, — він знизує плечима. — Спочатку вони просто приходили прибирати, а потім батько запропонував їм переїхати, щоб будинок завжди був жилим і доглянутим.

— Для літньої пари він величезний, не знаходиш?

— Так і є. Двічі на місяць сюди навідується кліринг.

Вирішую не говорити про те, що прибирання такого будинку коштує величезних грошей, адже Руслан і так це знає. Я лише вражено оглядаю кімнати, кухню, обставу. Мені вже не хочеться звідси їхати. Є лише одне бажання: залишитися тут із Русланом і забути, хоча б на кілька місяців, про існування Вані. Звісно, я розумію, що це неможливо, але… не можу не думати про це.

— Йдемо, я покажу тобі нашу спальню! — заявляє Руслан, хапаючи мене за руку.

— Нашу?

— Ти ж не думала, що після вчорашнього спатимеш сама? — здивовано запитує Руслан. — Йдемо, я покажу тобі, де зупинявся завжди, коли сюди приїжджав.

Ми йдемо на другий поверх. Зупиняємося біля одних із дверей. Руслан відчиняє їх і пропускає мене всередину. Перше, що я помічаю — велике ліжко посередині, кілька тумбочок, електрогітара на стійці, купа молодіжних плакатів із якимись групами, назви яких я насилу можу прочитати. Цими плакатами обклеєні всі стіни. На підлозі великий темно-синій ворсовий килим, письмовий стіл трохи далі навіть ноутбук є. Відчуття, що тут хтось живе, просто його не було кілька днів. Він від’їжджав і знову повернувся.

Кімната в стилі Руслана, раптом розумію я. Це його кімната. Місце, куди він приїжджав. У кутку я помічаю турнік, там же висить груша і лежать рукавички. Кімната велика й поділена на зони: відпочинку, заняття спортом, навчання.

— Ви жили тут раніше?

— Всією сім’єю, — киває Руслан. — До того, як батьки розлучилися.

Я хочу запитати, що сталося. Чому вони вирішили, що більше не хочуть бути разом, але замовкаю. Якщо Руслан захоче — розповість сам. Я ж наполягати на цьому не буду.

— Тут я зупинявся. І тут ми будемо жити ці дні. Ти ж не проти такого антуражу?

— Ні, — усміхаюся та йду далі, підходжу до столу. — Тут і фото твої є?

Беру в руки невелику рамку з фотографією. На ній зображені Руслан, його матір та батько. Вони — щаслива сім’я, усміхаються й обіймають одне одного, він — засмаглий світловолосий хлопчик. У його очах я читаю щастя, на обличчі блукає усмішка, а руки обіймають маму й тата.

Я зустріла його не таким. Похмурим, нахабним, самовпевненим і з сумними, але зацікавленими очима. Якби за нашої першої зустрічі я знала, що незабаром буду з ним жити, а ще, що він стане тим самим каталізатором, який пришвидшить процес мого розлучення, я б розсміялася. І ні за що б не повірила! Тому що від таких, як Руслан Жаров, я завжди трималася якомога далі.

— Дурним я був, — Руслан забирає фото і ставить його назад.

— І нічого не дурним, — кажу я. — Ось коли побачиш мої фото, посмієшся.

— Хочеш, щоб я кохав тебе ще більше? — запитує він.

1 ... 67 68 69 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На межі бажання, Адалін Черно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На межі бажання, Адалін Черно"