Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

Місяця квітня на 20-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Теодора Трихини

Теодор, преподобний отець наш, наречений Трихина, тобто волосяний, був у Константинограді народжений і вихований, багатих батьків син. Покинувши ж батьків, і багатство, і славу Бога ради, пішов у монастир пустинний і став монахом. І настільки суворе перебування мав і виснажив плоть свою, що з лиця на мертвого був подібний. Всі-бо ночі, і взимі, і влітку, боровся, стоячи на молитві, голови ніколи ж не мав покритої, сам лише одяг носив — колючу волосяницю, і через те Волосяничником названий був. Але і монастир той пустинний, у якому преподобний суворе провадив життя, потім його прізвиськом — Трихиною, тобто Волосяничним, був названий. Прийняв же від Бога Теодор святий владу над бісами і, багато чуд зробивши, до Господа відійшов. Не лише у житті своєму, але і після переставлення чудодіяв, витекло-бо з мощей його святих пахуче цілюще миро, ним же всілякі лікувалися хвороби і проганялися біси, на славу Христа Бога нашого.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Анастасія, ігумена Синайської гори 

У той самий день про блаженного Анастасія Синаїта, патріярха Антіохінського

У тридцять п'ятий рік царювання Юстиніяна Великого, коли помер патріярх антіохійський Домнин молодший, настав після нього Анастасій на прізвисько Синаїта, бо з Синайської гори на те святительство взятий був. У той час піднялося якесь неблагочестиве мудрування у Церкві про божествену плоть Христову, наче у час перебування його з людьми перед добровільними страстями була нестраждаюча, ані не піддавалася природнім потребам, що з природньої нужди бувають. І наче Господь наш Ісус Христос приймав їжу і пиття перед своїми страстями і Воскресенням таким чином, яким їв після Воскресення, являючись апостолам своїм. Мудрування те злочестиве у Цариграді почалося, написано ж про те просторіше у житії святого Євтихія, патріярха цариградського у шостий день квітня. І цар Юстиніян до того приєднався мудрування, зваблений єретиками, допоки не роздивився істини, і хотів то вивести у догми віри, і було збентеження у Церкві, бо й святіший Євтихій з престолу його за те вигнаний був, бо єресі тій противився. І багато хто звабитися хотів тим неправедним мудруванням, проте всі дивилися на святішого цього Анастасія Синаїту, патріярха антіохійського, що він матиме за істину, був-бо Анастасій мужем у Божественному Писанні досвідчений вельми, і в догматах праведної віри міцний, і життям святий. Його як стовпа непохитного намагалися єретики до свого мурування схилити багатьма підступами, сподіваючись, що якщо його схилять, легше увесь той край притягнуть до однодумства свого. І намовляли на нього царя, проте нічого не досягли, бо Анастасій блаженний відписав до царя благорозумно, сміливо його викриваючи у блуді. Писав же і у всі краї Сирії, до всього духовного чину і мирського, навчаючи всіх пильнуватися від єресі тої. В Антіохії ж у всі дні учив у церкві, повторюючи апостольське слово: «Якщо хтось благовістить вам більше, ніж прийняли, хоч би то був і ангел з неба, анатема хай йому буде». Гнівався тому цар Юстиніян на святішого патріярха Анастасія і хотів його з престолу вигнати, як же і цариградського Євтихія, але кончина цареві надійшла. Помираючи, цар покаявся з єресі і написав заповіт, щоб святіший Євтихій патріярх з вигнання на престол свій повернений був. І помер в покаянні Юстиніян і до благочестивих царів приєднався, і був мир Церкві. Після нього прийняв царство небіж його — Юстин молодший. Він, намовою ворожих людей вигнав неповинно з престолу антіохійського архиєрея Божого Анастасія Синаїту, не за благочестя, але за инші провини неправдиві. По-перше, що наче церковні скарби, не шкодуючи, витрачає намарне. По-друге, що наче на царя злословить. Говорять про нього, що коли його хтось спитав, чому не заощаджує церковних скарбів, відповів: «Щоб Юстин, всесвітній згубник забрав». Ще ж розповідають і те, що коли Анастасій на престол Антіохійський возведений був, Юстин, який у той час у стрия свого царя Юстиніяна кирополатський сан мав, хотів у Анастасія дару з золота, вельми-бо грошолюбний був. Але Анастасій йому нічого не дав, неправедною ту річ називаючи, щоб давати золото за сан духовний, який не за золотий продається, а є благодаттю Святого Духа. І з того часу Юстин гнівався на Анастасія. Коли ж після стрия свого прийняв царство, шукав провини на невинного святителя Анастасія і знайшов неправдиві, вигнав його з престолу. Після вигнання Анастасія, взятий був, хоч і не хотів, на антіохійське патріяршество блаженний Григорій, ігумен Лаври Фаранської, муж також словом, і ділом, і життям, і благочестям прикрашений, якого у Аимонарії святіший патріярх єрусалимський Софроній згадує і хвалить. Коли той Григорій з життя відійшов, знову блаженний Анастасій Синаїта, після двадцяти трьох років вигнання свого, на престол антіохійський був повернений у Маврикієве царствування. У той час був у Римі Папа святий Григорій Великий, якого назвали Двоєсловом або Бесідником. Той святий з цим блаженним Анастасієм у любові духовній великій перебував, і писали один одному. Коли бо почув святий Григорій Папа, що Анастасія патріярха на престол його повернули, зразу написав йому, співрадіючи поверненню його. Говорить же у тому писанні так: "Слава во вишніх Богу і на землі мир, серед людей благовоління, що велика та ріка, яка колись антіохійське каміння залишила сухим, нині знову у своє русло повернулася, і долини навколо себе напоює». Знову у иншому листі говорить: «Сповіщає мені найлюбіша святиня твоя, що, якщо можливо, хотіла б зі мною без паперу і тростини розмовляти, і переживає, що між Сходом і Заходом велика відстань перешкоджає нам. Але кажу правду, що і в хартії до мене думка ваша промовляє, у словах-бо вашої святині очевидна до нас любов ваша, і не є ж розділене місцем те, що, благодаттю всесильного Бога, союзом любови поєднане. Нащо бо крила голубині позолочені прийняти шукаєте, якщо вже їх маєте? Крила-бо — це любов до Бога і ближнього. Ними Церква свята злітає, ними земне все перевищує, якби тих крил ваша святиня не мала, до мене з такою любов'ю через писання не прилетіла б. Прошу ж молитися за мене немічного, щоб вашими молитвами Господь від стількох багатьох переживань і бід (лонгобарди на Рим нападали) швидше мене вихопивши, до пристані вічного спокою перевів. З вдячністю прийняв я ваші благословення щедрі, які мені, убогому духом, чоловіче Божий, прислав ти, про них же говориш: «Що має дати вбогий, лише те, що є вбогого». Але якщо б