Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Я прокинулася близько десятої ранку. Ліжко зім'яте, але в кімнаті, крім мене, нікого. З ванної кімнати не доноситься ні звуку. Невже він пішов і не попрощався? А як же секс? Ранковий.

Підтискаю губу від образи. Ну, хоча б пам'ять не стер, значить, повернеться. А може, вже снідає?

Вилізла швидко з ліжка, привела себе в порядок на раз-два, біжу вниз. Бачу ту саму картину, що й попереднього ранку, тільки Енді за столом немає.

- Добрий ранок! - дзвінко кричу голубкам, що поїдають паруючий омлет. - А де Енді?

- Доброго ранку, Есмо! Ти когось чекаєш?

- Так, Енді тут? - Вишукую очима знайомий силует.

- Про кого ти, Есмо?

Дайна підкладає в тарілку Арджина свіжі овочі, піднімає погляд, мило посміхається. Я знаю, що зараз вона не грає, а говорить на повному серйозі. Її пам'ять підправлена остаточно.

- Як ви вчора провели час? – питаю з обережністю.

Сідаю за стіл, приступаю до сніданку. Обмірковую, які питання зараз поставити, щоб побудувати картину вчорашнього дня, і головне з'ясувати, чому Енді немає, моя пам'ять на місці, а в інших підтерта.

- Ми цілий день цілувалися, - Дайна мрійливо усміхається, дивлячись на Арджина, він сяє і цілує її пальці.

Цілувалися, ну так, пам'ятаю ці ваші поцілунки. Від закривавленої білої сукні Дайни не залишилося й сліду, груди Арджина без шрамів. А я взагалі-то переживала за обох!

- Учора хтось заходив?

- Ні, а на кого ти чекала?

- Нікого, я просто так спитала.

Дзвонити Енді чи ні? Взяла телефон, переглядаю набрані. Дивно, дзвінків за найближчі дні від Енді немає, але його номер у мене записаний. Останній набраний – Еліму. Чому від Енді нічого немає? І того дня, коли було перше побачення, жодних дзвінків.

- Дякую за сніданок!

Біжу до себе нагору. Енді таки щось стер і пішов, але я пам'ятаю вчорашній день чітко, аж до останнього діалогу, в якому він сказав мені, хто його батьки. Пам'ятаю точно, як він казав, що зітре всю мою пам'ять до дня нашого знайомства, щоб я сприймала його як звичайну людину.

Набираю номер.

- Еліме, привіт! Ми можемо зустрітись у бібліотеці? Потрібно поговорити.

- Звичайно, Есмо! Давай за годину, а то в мене тут важливі справи... Ти потрапила в неслушну мить, - він каже незвично, надто весело, - незручно говорити, коли тобі роблять мінет.

- Що-о-о? А втім, неважливо, давай за годину.

Сиджу в бібліотеці, прочитала дві книги зі згадкою обскурів. Довелося постаратися, щоб знайти інформацію. Насправді, написано дуже мало. Відомо лише, що є випадки, коли народжувалися маги, зачаті темним та світлим. Такі приклади поодинокі та взагалі не вивчені. Жоден обскур не бажає давати інтерв'ю, і взагалі зізнаватись, що він є змішаним магом. Зрозуміла тільки, що мають такі два види сил, а в процесі свого зростання можуть вибрати одну зі сторін.

- Есмо, як справи? Що за терміновість? - За столик поруч упав Елім, веселий до неможливості. А де ці сумні вчорашні очі? Дивився на мене з докором, хвилюванням, любов'ю.

- Як мінет? Сподобався? - Не знаю, навіщо цікавлюся, зірвалося з губ.

- Так, було приємно. Так глибоко… Ммм… То про що ти хотіла поговорити?

Що з ним? Вихваляється переді мною своїми любовними пригодами, навіть оком не повів. А я вже почервоніла до кінчиків волосся, згадавши, як сиділа на ньому з повним спектром відчуттів між ніг. Посміхається лукаво, ніби думає про те ж, бракує лиш підморгування.

- Що вчора було?

- Есмо! - Сміється на всю бібліотеку. – Ти зараз серйозно? Пам'ять зраджує? Хто таку бійню може забути? Ми спали всю ніч та півдня, відновлюючи сили! - Потягує воду з невеликої пляшечки, принесеної в кишені, а в моєму горлі якраз пересохло.

- У мене невеликі провали в пам'яті, я хочу бути впевнена, що все пам'ятаю правильно.

- Есмо, ти мене лякаєш. З тобою все гаразд? Може води? – простягає мені пляшку. Тон абсолютно дружній, менш стурбований, ніж учора. З Елімом явно хтось попрацював.

- Ні, дякую, я в нормі. Скільки нас учора було?

- Ти дивна! П'ятеро на 30 монстрів! Так, ми були в шоці! Звідки вони тільки взялися?! А ти молодець, боролася на рівних. Ми під враженням. Ти гідна нашого клану, - у його голосі чується смішок.

- Я?

- Есмо, ти погано спала? Сили досі не відновила? Та не переживай! Заміж знову звати не будемо! Ти нам тепер, як сестра… ще одна. Аліта теж від тебе в захваті, тільки щебече, яка Есма розумниця. Це ж завдяки тобі Калеан передумав видавати її заміж. Сказав, нехай ще зачекає на свого призначеного.

- Я рада за неї, дуже.

Елім сьогодні балакучий, мені підходить. Зараз він більше схожий на того веселого парубка, з яким я познайомилася на мосту.

- Ти пам'ятаєш Енді? - Ще одне акуратне, але влучне запитання.

- Це твій хлопець, так? Пам'ятаю його, бачились на озері. Начебто нормальний. Можеш погратися, поки не набридне, - посміюється, але виглядає як щирий жарт від близької людини.

- Ти його вчора не бачив?

- Ні, а ти та його запрошувала на вечірку?

- Яку вечірку?

- Та я образно! Запрошувала його теж битися з монстрами? Боюся, він пролежав би весь бій у відключці. Було жорстко, звісно.

Моя голова зараз закипить. Елім не пам'ятає Енді, отже, інші теж. Почуття його змінилися, він більше не відчуває до мене того, що відчував. Нині я йому сестра. Це точно справа чар Енді. Він же потис руку Еліма вдруге, дивився пильно в очі. Підправив, отже, все, що йому заважало. Ну, а взагалі, це не так уже й погано. Якщо в Еліма більше не болить серце через нерозділене кохання, це на краще.

- Ми теж з Калеаном вирішили знову спробувати. Шукатимемо своїх призначених. Адже ми вже зневірилися, перестали в це вірити. А тут Кірам… Прикинь, знайшов свого, ще й хлопця! Саме того, про якого ти говорила за вечерею. Пам'ятаєш? З Нексвілів. Вони тепер зустрічаються, - Елім каже з доброю усмішкою.

- Правда?