Читати книгу - "Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн"

Екран ноутбука згас. Опустила монітор до клавіатури, і розім'яла шию. Ітан так і не повернувся до міста, бо Інгемар сьогодні знову не з'явився. Вже навіть Майкл зацікавився тим, чому від короля більше немає звісток.

Емма пообіцяла почекати мене біля ліфта, адже ми вирішили випити кави після роботи, тому я скоріше збирала речі в сумочку.

- Олівія, - голос, що пролунав від дверей, змусив мене здригнутися і різко підняти голову. Що від мене потрібно Дейлу?

Сьогодні друг Оскара заявився один, без власника нашої компанії. Майже весь день він провів у пентхаусі, а зараз спустився і тепер завмер на порозі мого кабінету. Дивитись у його відверто потворне обличчя мені не подобалося. Ніколи не вважала себе людиною, схильною судити по зовнішності, але в образі Дейла було щось настільки відразливе, що змушувало всіх дівчат мимоволі морщитися й обминати чоловіка. Чимось це нагадувало неприродну привабливість магів Веліанори, адже смаки у всіх різні, але Альва начебто поєднувала в собі все одночасно, це було щось більше, ніж просто риси обличчя чи харизма. Ось тільки в Дейлі це спотворилося як у кривому дзеркалі. Я зуміла впоратися з емоціями та чемно посміхнулася куточками губ:

- Слухаю вас.

- Як пройшов день? - поставив несподівано буденне питання Дейл, проходячи в приміщення. Я навіть розгубилася, не знаючи як реагувати на таке:

- Нормально. Нічого незвичайного не сталося. В компанії…

- Я питаю не про компанію, - смикнув підборіддям чоловік, неквапом підходячи до вікна та окидаючи поглядом місто: - Як ваш день, Олівіє? Чув, що всі справи із розлученням майже вирішені.

- У мене все чудово, - напружено стежила за рухами людини, зовсім не розуміючи, від чого подібний інтерес. Йому доручив щось дізнатися Оскар чи…

- Ми можемо перейти на "ти", Олівіє? - обернувся до мене Дейл, і я все ж здригнулася від погляду його темних очей. - Робочий день уже скінчився, та і я не твій начальник.

Лише знизала плечима і кинула багатозначний погляд на двері. Як би натякнути йому, що мені час додому, але при цьому не образити? Адже знаю я цих вразливих чоловіків - щось не так скажеш і звільнять.

Непроханий гість тільки зітхнув і знову звернув погляд на місто:

- Ніяк не звикну до подібних видів, - з якоюсь дивною тугою промовив він. - Коли стрімко змінюєш місце проживання, досить довго не можеш позбутися відчуття нереальності того, що відбувається навколо. Іноді мені здається, що я з ним проживу до кінця своїх днів.

- Мабуть, варто частіше вибиратися в місто, щоб оглянути його і звикнути, - припустила я, намагаючись згадати, звідки переїхав Дейл, але зрозуміла, що ніколи не цікавилася його біографією. Ми всі намагалися його уникати та не пхати носа у відносини Оскара з його дивним приятелем.

Моя фраза дуже зацікавила Дейла. Він обернувся до мене і розтягнув губи в посмішці.

- Чудова ідея, Олівіє. Якраз думав про щось подібне, але Оскар сьогодні зайнятий. Можливо, ти складеш мені компанію?

У мене ледь щелепа не відвалилася від такої пропозиції. Іти кудись з… з цим?! Навіть якби Дейл був красенем, я б не погодилася. По-перше, ми ніколи з ним не спілкувалися, окрім кількох чергових фраз, якими перекидалися під час зустрічей. По-друге, я вже домовилася з Еммою, а по-третє...

Ось на цій думці я запнулася, розуміючи, що думаю про Інгемара. І ця думка прийшла не останньою, а навпаки першою. У мене вже був чоловік, з яким я хотіла проводити свій вільний час.

Але як бути з тим, що ми існуємо у різних світах?

- Олівія? - перепитав Дейл, коли я випадково заглибилася у власні думки і забула відповісти. Зловив мій розгублений погляд і знову запропонував: - Можемо сходити до ресторану. Що тобі більше подобається: риба, м'ясо чи веганська кухня?

- Я не можу, - швидко хитнула головою, роблячи два кроки боком до дверей. - Дякую за пропозицію, Дейле, але сьогодні я зайнята. Та й взагалі я волію ходити в ресторани з моїм хлопцем.

- З хлопцем? - здивувався чоловік, повільно насуваючись на мене. - Наскільки мені відомо, у тебе немає нікого.

- Ви що, стежили за мною? - трохи нервово перепитала я, все ще намагаючись утримувати на обличчі посмішку, але чомусь мені ставало моторошно в присутності цього чоловіка, ніби мене замкнули в кімнаті разом із божевільним. Навіть озирнулася на двері, щоб переконатися, що вони прочинені і мені є куди тікати. Дейл зненацька втомлено зітхнув.

- Я розумію, що не дуже приємний тобі, Олівіє, але варто почекати ще зовсім трохи і це зміниться. Тоді в мене знову не буде відбою від шанувальниць, але ти цікавиш мене більше за інших. Я не стежив, ні, адже я не якийсь маніяк. Просто спостерігав. Твоя цілеспрямованість, розум і самовідданість захоплюють мене. Тому я хотів би дізнатися тебе краще. Ніякого примусу чи насилля. Ти сама попросиш про близькість трохи згодом.

Захотілося заявити "ось як тільки все зміниться, а жаба перетвориться на принца, тоді приходьте", але я все з тією ж посмішкою промовила, відходячи ще на крок до дверей:

- Дякую, але ця пропозиція мені все ще не цікава. Не приймайте на свій рахунок, Дейле. І в мене справді є хлопець.

Чоловік хотів сказати ще щось, але не встиг. Нас перервав звук відчинених дверей і задерикуватий голос Лоли:

- Ти що там, знову заснула за ноутом? Ой… привіт, Дейле, - дівчина глянула на мого відвідувача, знітилася і перевела на мене запитальний погляд. З-за її плеча визирала здивована Емма. - Нам на тебе чекати?

- Так-так, ми вже закінчили розмову, - я квапливо кивнула і додала у бік Дейла: - Мені час. Гарного вечора.

Чоловік не відповів, лише провів нас задумливим поглядом.

- Що він хотів від тебе? - скрививши носик, спитала Лола, щойно ми опинилися в ліфті. - Він такий... огидний. Ось знаєш, бувають люди просто негарні, а від цього хочеться відсунутись якомога далі.

- Енергетика в нього давить, - погодилася Емма. Вона взагалі збігала і ховалася, ледве побачивши Дейла на порозі офісу. - Він точно енергетичний вампір.